Прилітні шпаки підганяють весну

Зранку цими березневвими днями ще доволі прохолодно, але є природні маркери, які вказують на те, що справжня весна уже не за горами. Такою ознакою є, зокрема, розкішні співи-переливи шпаків, чи не перших перелітних птахів, які після зимівлі у чужині повернулися додому.

— Шпаки є «ближніми мігрантами», зимують у Південній Європі, у Середземномор'ї. Дуже далеко не відлітають, тому у разі ранньої весни можуть швидко повернутися, — пояснює президент За­хідноукраїнського орнітологічного то­вариства, доктор біологічних наук Ан­дрій Бокотей. — Більше того, якщо зима не дуже холодна, вони іноді невеличкими зграйками залишаються вдома і успішно перезимовують. Найперше це стається, якщо шпаки живуть біля міст, ферм, там, де є відкриті ділянки грунту, на яких мож­на поживитися. А ще вони, птахи всеїдні, із задоволенням поїдають фрукти, які за­лишаються у наших садах. Тож проблем із харчовою базою у них не виникає…

Шпаки заворожують нас своїм гар­ним співом. Більше того, вони люблять імітувати різні звуки: «вмикають» скри­пи, посвисти, які чують довкола себе. Можуть навіть нявкати, як коти. Науков­ці запевняють: якщо змалечку тримати шпака вдома, його, як і папужку, можна навчити говорити.

Може здатися, що мелодії всіх шпа­ків однакові. Однак це не так. На переко­нання орнітологів, майже всі види птахів вирізняються місцевими «діалектами». Комп’ютерна техніка дозволяє пташи­ні пісні записувати, і це допомогло вия­вити у одних і тих же особин різні «мовні відмінності». Скажімо, нам здається, що зяблик в Одесі, Львові, Києві співає од­наково, але комп’ютер реєструє, що ві­брації виданих ними звуків є різними. Так спрацювала еволюція. Це так само, як людські діалекти. У Галичині ми роз­мовляємо інакше, ніж говорять, напри­клад, українці на Полтавщині. Щось таке відбувається і зі шпаками. Спілкуючись між собою, виробляють певні нотки, ха­рактерні для певної групи у певних око­лицях.

Крім гарних пісень, у шпаків дуже гар­не оперення. Дорослі особини мають чорне забарвлення з блискучим мета­левим полиском фіолетово-зеленого ко­льору, з білими кінчиками покривних пер. До осені ці білі кінчики витираються, бо шпак постійно шмигає в дупло-з дупла. Під кінець літа вони стають однотонно темними. Тому восени шпаки вигляда­ють трохи іншими.

Та як би ми з вами не любили шпаків за їхні мелодійні пісні, користь від цьо­го птаха, зізнаються науковці, умов­на. Навесні шпаки збирають багато ко­мах-шкідників, рятують сади від гусені. Але коли влітку-восени достигне уро­жай, шпаки прилетять до нього перши­ми. «Дегустують» вишні, черешні, груші, яблука. Півбіди, коли йдеться про неве­личку сімейку пернатих — коли ж шпа­ків розмножується багато, шкода від цих птахів чимала.

Професор Андрій Бокотей висловив і таку думку:

— Шпак будує свої гнізда лише у ду­плах. Відтак раніше його чисельність була достатньо обмеженою. Але коли люди почали масово розвішувати шпа­ківні, їх популяція істотно зросла. Тому тим, хто хоче зробити штучну домівку для птахів, рекомендую майструвати не шпаківні, а синичники. Синиці корис­ні завжди — бо вони плодів не чіпають. У хатинку для синички з отвором 2,5 см шпак не залізе, синичка успішно виво­дитиме там своїх пташенят. Непереліт­ні синички, на відміну від шпаків, весь рік збиратимуть шкідників у саду. Тому краще приваблювати саме їх, а не шпа­ків.