Із фронту відпросився у… колонію. Щоб одружитися

І за колючим дротом бувають свята. У тому числі - під час війни. Щасливий момент у своєму житті кілька днів тому пережила засуджена Ілона із виправної колонії № 63, що у селі Доброводах неподалік Збаража на Тернопільщині. У стінах цієї суворої установи молода жінка вийшла заміж. Її обранцем став воїн Збройних сил України Микола. Щоб взяти шлюб із коханою, він відпросився у своїх командирів у відпустку. Молодий і молода — із Хмельниччини. Познайомилися задовго до того, як наречена потрапила за ґрати.

Під час шлюбної церемонії у кімнаті короткострокових поба­чень були квіти, обручки, біла сукня (щоправда, без вельону), були гарячі оплески присутнього персоналу й обійми-поцілун­ки коханих. Щоправда, не звучав дзвін бокалів із традиційним у таких випадках шампанським — усе-таки режимна установа. Зате звучали вигуки «Гірко!». Хоча у цій ситуації вони мали, певно, двоякий зміст: навряд чи можна почуватися на сьомо­му небі, коли твоя сім'я народжується у казенних стінах…

Адміністрація ВК-63 щиро привітала молодят, побажала їм «щирих та ніжних почуттів, вірного кохання, благополуччя та щастя під мирним українським небом».

Повідомляючи цю новину, у колонії зазначили: «Молодя­та дуже довго чекали цього дня і дуже хвилювалися. На заваді їхньому щастю не стали ні війна, ні відстань, ні перебування в місцях несвободи».

Повноцінний «медовий мі­сяць» у цієї пари буде не ско­ро. Це трапиться, напевно, тоді, коли Ілона відбуде свій термін покарання, а Микола повер­неться з війни. І все ж час для того, щоб зі своїм щастям по­бути наодинці, у цих молодят знайшовся.

— Для довгострокових поба­чень з рідними у нас передбаче­но три доби, але одруженим до­зволяється побути разом шість діб, — розповіла кореспонден­ту «Високого Замку» заступниця начальника колонії із соціаль­но-виховної та психологічної роботи Ірина Немеришина. — Микола не був стільки часу — змушений був поїхати у своїх справах… Чи можливе у перспек­тиві дострокове звільнення Ілони у зв’язку з її одруженням? Сімей­ний стан на це не впливає. До­строкове звільнення можна заслу­жити лише зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці.

А ось як, на наше прохання, прокоментував одруження у ко­лонії відомий на Збаражчині гро­мадський активіст Василь Ла­байчук:

— Велика війна, крім болю, принесла українцям глибше ро­зуміння людських цінностей…

У Збаразькій колонії відбува­ють покарання жінки, яких було засуджено уже не раз. Утім, Іло­на потрапила сюди вперше. Як і решта її колег по нещастю, пра­цює на швейному виробництві - виконує державні замовлення. Дуже хотілося б, щоб цей її до­свід якнайшвидше пригодився у її сімейному житті - скажімо, для пошиття повзунків своїй малечі.

Коментар для «ВЗ»

Ігор Соснило, ветеран пенітенціарної служби, колишній начальник виправної колонії

За час моєї роботи за рік траплялося до де­сяти одружень засуджених. З практики знаю: жінки набагато частіше виходять заміж за засу­джених. Одруження чоловіків з жінками, позбав­леними волі, — велика рідкість.

Я схвалюю вчинок воїна Миколи, який під­тримав кохану у нелегкий період її життя. Так міг вчинити справжній чоловік. Нехай щастить мо­лодятам!

У час моєї роботи після одруження ми відво­дили для молодят кімнату довготривалого по­бачення, часто з підвищеним комфортом: кух­ня, холодильник, душ. Жити там вони могли три доби. Подружжя мало можливість щомісяця мати побачення (раніше дозволялося бачитися лише раз у три місяці).

Шлюб позитивно впливає на поведінку засу­дженого. Особа хоче якнайшвидше опинитися на волі - відповідно, працює і поводиться кра­ще. Вирішуючи питання про дострокове звіль­нення засудженої, суд чи адміністрація колонії можуть зважати на її вагітність.