«Трагедій у житті достатньо. Треба дати людям відчути тепло і радість»

У Домі Франка відкрилася персональна виставка Віктора Жмака

Віктор Жмак і його "Соняхи". Фото автора
Віктор Жмак і його "Соняхи". Фото автора

21 жовтня у Домі Франка відкрилася персональна виставка живопису і графіки відомого українського художника Віктора Жмака. Понад 50 робіт представив митець, хоча, за його ж словами, він і сам точно не знає цієї цифри. Тут можна побачити роботи минулих років і такі, на яких ще добре фарба не висохла. Як жартували на відкритті між собою інші митці, «дивно, що Віктор перед відкриттям на вулиці курив цигарку, а не добігав ще з двома картинами».

Неповторність композицій Віктора Жмака вразить навіть найприскіпливішого шанувальника мистецтва. Тут і пейзажі, і натюрморти, і сюжетні полотна, і портрети, а також — оголена натура. Про те, чому виставка — «просто виставка», без назви та про світлі роботи для майбутніх поколінь Віктор Жмак розповів журналістці «ВЗ».

"Танці на площі", 2020.
"Танці на площі", 2020.

— Зізнаюся, спеціально не готувався, — каже пан Віктор. — Дім Франка запропонував підготувати виставку. Трохи вагався, бо ж час — нелегкий, та й у житті мав серозні проблеми. Зараз багато сюжетів про війну, у соціальних мережах — той жах, що відбувається у нашій країні. Усюди тема війни, горе, біль, страждання… Я сам пережив біль, і знаю, що це таке. Зрозумів, що треба йти у зворотному керунку, дати людям можливість бодай трохи відчути тепло і радість. Бо трагедій у житті достатньо.

— Бачу, роботи, які представлені на виставці, датовані і 2017 роком і 2022-им…

— І не лише. Є роботи навіть десятирічної давності, просто ще не експонувалися.

"Воїн", 2019.
"Воїн", 2019.

— З повномасштабним вторгненням митці розділилися на, так би мовити, два табори — хтось не міг взяти до рук пензля, інші йшли у майстерню і створили багато цікавих робіт. Якою була ваша реакція?

— На виставці є робота «Передчуття війни», датована 2014 роком. Знав, що це трапиться. Я не знаю, що таке піти у відчай. Хоча торік мені це почуття було знайоме, бо я залишився сам… Трохи втратився сенс роботи, але треба жити і розуміти, що щось треба залишити після себе. Але не чорне, а світле.

"Польові квіти", 2018.
"Польові квіти", 2018.

— А чому виставка не має назви?

— Спочатку хотів її назвати Шевченковим «Світе тихий, краю милий», а потім взяти щось з Франка. Але не закінчив одну роботу «Темно-зеленії садки дрімають вже без плоду, і тихо гріються хатки…». Ці Франкові слова мали б стати епіграфом нової виставки, але не вдалося. І тому тепер просто — живопис і графіка. Ніколи не розумів митців, які готують якийсь проєкт, туди «напихають» 50 робіт, і усе це називається «проєкт». І все про одне. Я ж хотів, щоб усе було різнопланове, з різних подій і часу, тому й не знав, як то все назвати однією фразою. Поетичну назву створити не можу — це питання до літераторів. Навіть коли підписую роботу, не можу придумати назву. Робота має сама говорити про себе. Тому у мене все просто — «Стрийський парк», «Зима», «Соняхи»…

"Літо", 2019.
"Літо", 2019.

— Придумати назву для вас важче, ніж намалювати картину?

— Ні, не бачу у цьому необхідності. Назва — це як адреса, щоб було зрозуміло, що це за робота, коли зроблена, а виводити її у грань літературних творів — дуже складно.

"Засніжені гори", 2022.
"Засніжені гори", 2022.

Схожі новини