Прикипіла душею до овець

Усе почалося близько 10 років тому, коли дівчина зацікавилася тварина­ми. Удома батьки не тримали овець та кіз, тож довелося читати різноманітні статті про них, шукати інформацію в Інтер­неті. Згодом познайомилася з Василем Стефураком, котрий очолює ГО «Асоціація вівчарів».

На той час Уляні було 17 років. Вона на­вчалася в училищі на перукаря-візажиста, однак мріяла про власну ферму. Тоді пан Василь запропонував їй випробувати свої сили й подарував чотирьох овечок. Догляду за ними юнка присвячувала увесь вільний час.

А закінчивши навчання, вирішила всер­йоз узятися за тваринництво. Тепер веде спільний бізнес із Василем Стефураком.

Спершу було важко. Клопотів біля отари вистачало як удень, так і вночі. Іноді навіть за­думувалася в доцільності вибраного заняття.

«Я ще молода, хотілось кудись поїхати, побачити світ. А з вівцями треба перебува­ти 24 години на добу. Без жодних вихідних і відпусток. Але, як мовиться, то моє. Іншої роботи не прагну», — каже Уляна.

Молодятин — гірська місцевість. Ви­пасають овець неподалік хати, котра роз­ташована на краю села, біля лісу. Роблять це щодня (по 3−4 години зранку і стільки ж увечері). Маток не доять, бо займаються переважно племінною роботою (виводять тварин на плем’я), відповідно, вівці годують ягнят доти, поки мають молоко, — від трьох місяців до половини року.

За словами молодої господині, головне завдання вівчаря — щодня випасати своїх підопічних. Допомагає в цьому електропас­тух.

Особливо багато проблем під час літніх та зимових окотів. Тоді слід пильно стежи­ти за матками, за необхідності допомогти вийти плоду. Нерідко мусила вигодовувати ягнят із пляшечки (по 5−6 разів на день). Адже вівці (особливо первістки) можуть не прийняти маля.

А три роки тому був випадок, що навесні вовки роздерли 14 тварин. Зрештою, тра­пляється, вівця ногу ламає. Відтак треба вміти правильно вправити кінцівку та на­класти гіпс. Тобто необхідно бути готовим до всього.

Вимагають чималої уваги й кози. Їх Уляна доїть вручну (вранці та ввечері).

У планах дбайливої прикарпатки — роз­ширити і розбудувати власну ферму. Вже навіть придбала землю.

«Хочу збільшувати отару, займатися справою професійно. Мрію про цехи з пе­реробки вовни, виготовлення сиру. Для цього важливо закупити спеціальне облад­нання. Якщо щось робити, то тільки сумлін­но та якісно, а не будь-як. Тоді й успіх не за­бариться», — наголошує Уляна Сулятицька.