Біля «щасливих корів» і люди щасливі…

Чи можуть корови стати реабілітологами для поранених захисників або ж витягнути з депресії цивільних? Так, можуть, якщо їх вигодовують за стандартами «Щаслива корова» (тварини цілий рік навіть взимку вільно гуляють у полі, а в сезон пасуться там і обмаль часу прив’язані у стайні). У цьому переконана фермерка з багаторічним стажем Анна Темчишин. Жінка зі своїм чоловіком Олегом є власниками фермерського господарства «Агротем», що у селі Селиську Львівського району (за 20 км від Львова). Цією справою подружжя Темчишинів займається з 2014 року. За цей час багато чого пройшли: влада не дозволяла офіційно орендувати поле, неможливо було вчасно взяти кредити, напруга через безпеку тварин…

На фермі площею 2 га — 236 голів худоби, серед яких чи­мало телят та телиць. Вагіт­них корів фермерка Анна нази­ває «сухостоєм», таких на фермі є 60. Для «сухостою» передбачене інше меню, ніж для корів, які ма­ють телят.

«Наше фермерське господар­ство „Агротем“ засноване на міс­ці колишнього колгоспу. За часів Польщі тут була велика ферма. Ба­гато людей з довколишніх сіл при­їжджали до поляка на роботу, він добре платив. Мій чоловік Олег обожнював роботу в селі на фермі. Його родина — і батько, і дідусь — усе життя віддали роботі в колгос­пі. Чоловік навчив мене та дітей та­кож ставитись з повагою і любов’ю до землі», — каже пані Анна.

Молоко фермери продають місцевим сироварням — по 13 гривень за літр. Хоча це мізерна сума, але не нарікають. У час війни на фермі потрібна кожна ко­пійка. В середньому одна корова за добу дає 40−50 літрів моло­ка, оскільки це спеціальні молоч­ні породи — голштин та джерсей.

Господарство «Агротем» сла­виться «щасливими коровами». Тварини гуляють у полі, де пасуть­ся у природних умовах. Самі на­вчені йти ночувати на ферму. Для символічного контролю на фермі працює лише електронний пас­тух. Стратегію «Щаслива корова» започаткували швейцарці, дея­кі українські фермери перейняли досвід.

Одна з мрій фермерки — від­крити на пасовиську послугу для реабілітації військових. Пані Анна запропонувала нашій групі піти на пасовисько, щоб погладити корів, аби відчути їхню енергію та ліку­вальний ефект. Фермерка каже, що навчилася особисто лікувати своїх годувальниць — робить уко­ли, ставить крапельниці, приймає пологи, навіть складні випадки.

Запитую, як працюється на третьому році війни. «Нелегко, — відповідає. — Подорожчало паль­не, а ми дуже залежимо від цього. Нам не давали кредитів, а на фер­му потрібно було придбати гене­ратор. Зараз його купили. Коли вимикали світло, ми не мали змо­ги вчасно подоїти корів, у них аж вим‘я розносило… У відчаї теле­фонувала у Міністерство агро­політики та говорила їм, що поле можна відновити за рік, а корів ні. Роками не спала, не їла, виводила цю молочну породу корів. Елек­трики не було, генератор теж не було чим заправити через доро­гий бензин».

Чимало господарств скар­житься на мобілізацію та відсут­ність чоловічих рук. Мовляв, не­вдовзі жінкам доведеться сідати за кермо трактора та комбай­на. «На нашій фермі - сім пра­цівників. Якщо когось з чолові­ків заберуть на фронт, то нікому буде відремонтувати старий кор­мороздавальник, — емоційно ви­словилася Анна Темчишин. — Цей прилад вміє ремонтувати лише кілька моїх людей».

Фермерка неабияк хвилюється за безпеку корів, телят. «В Україні ніде не є безпечно! Навесні 2022 року ракета впала за півтора кіло­метра від ферми, — згадує Анна. — Якби вона вибухнула ближче, ферми б не було… Добре, що у той час нікого не було на полі. Наше поле було засіяне пшеницею, на місці „приземлення“ ракети утво­рилася глибока вирва, і ми зазна­ли збитків. Для мене фермерство — стиль життя. Земля дуже мене притягнула. Мені настільки це по­добається, що сама іноді люблю подоїти кілька корів. Щодня на­дихаюся красивими краєвидами, особливо після ранкового проце­су доїння, коли над фермою схо­дить сонце».