«Найбільше люблю співати гімн України»

Наймолодша у країні волонтерка — 5-річна Марія Макеєва з Кривого Рогу

Національний реєстр рекордів визнав 5-річну Марію Макеєву з Кривого Рогу наймолодшою волонтеркою. Своїм виступом вона зібрала для потреб ЗСУ 35 тисяч 492 гривні! Дівчинка під музичний супровід свого старшого братика Олександра виконувала українські пісні в центрі Львова, куди вони з мамою тимчасово переїхали під час війни. Виступ маленької рекордсменки тривав 9 годин 54 хвилини! Про це повідомила керівниця Національного реєстру рекордів Лана Вєтрова.

«Неможливо перемогти кра­їну, де навіть найменші діти на­ближають перемогу, — написала на своїй сторінці у Фейсбуці Лана Вєтрова. — Спершу діти мріяли назбирати кошти на бронежилет, але, як з’ясували батьки, в той момент на передовій дуже були потрібні тепловізійні приціли. Тож за допомогою волонтерського фонду, який до дитячих коштів ще доклав певну суму, було придба­но тепловізор INFIRAY СL35 M. Він переданий нашим бійцям на передову. Наймолодша в Украї­ні волонтерка зі своїм братиком планують виступати ще, аби зі­брати кошти на потреби ЗСУ. У дітей мрія одна: щоб якомога швидше закінчилася війна».

Журналістка «ВЗ» поспілкува­лася телефоном із мамою юних волонтерів, Дарією Макеєвою. Жінка за фахом педагог. Родина на тиждень поїхала до Кривого Рогу. В Олександра був день на­родження, виповнилося 10 ро­ків, і хлопчик дуже хотів відсвят­кувати його з друзями у рідному місті. Але вже невдовзі родина повернеться до міста Лева…

— У перший день війни ми ви­рішили з дітьми поїхати з Криво­го Рогу. Чули, як над нами літають винищувачі, — каже Дарія Макеє­ва. — На заході України у нас жи­вуть родичі, але ми їх 15 років не бачили. Зателефонували, запи­тали, чи можна до них приїхати? Вони нас прийняли. Родичі жи­вуть під Львовом. Деякий час ми у них жили, а потім почали шука­ти окреме житло. Одна жіночка, яка зараз живе в Іспанії, дала нам ключі від свого будинку, що на Львівщині. Але там навіть не було світла. Тож ми разом з обленерго підключали у будинок електрику. Але там ми не жили, бо було дуже холодно. У будинку — старі бата­реї. Зараз орендуємо квартиру у Львові у молодої пари, яка поїха­ла до Польщі.

Ми повернулися до Кривогу Рогу, щоб відсвяткувати день на­родження сина. У місті часто лу­нають сирени, на вулицях дуже багато військових. Сашко пе­рейшов до ліцею з поглибленим вивченням англійської мови, а Марічка пішла до 1-го класу гім­назії. Діти будуть вчитися дис­танційно.

— Ваш син теж є рекордсменом. У якій номінації?

— Він наймолодший ілюзіоніст України. Рекорд встановив у 7 ро­ків. На той час у нього було близь­ко 70 фокусів, зараз — понад 100! Якось Сашко прийшов зі школи і каже: «Треба дівчат привітати з 8 Березня». Він займався спор­том (гімнастикою, плаванням), ходив у художню школу. А з при­вітанням ніяк не міг визначитися. Засмутився. І ось згадав, що ди­вився на You Tube блогера, який розповідав про фокуси. Так ми разом зі сином почали придуму­вати номер. У школі його виступ справив на усіх сильне вражен­ня. Усі були у захваті! Аплодува­ли. Дівчата просили навчити їх хоч якогось фокуса (усміхається. — Авт.). Потім син захопився сце­нічною магією. Ми почали купува­ти реквізит. Тепер у нас його ціла квартира… Син з донькою бра­ли участь у шоу «Україна має та­лант». Вийшли у півфінал. Висту­пали у різних телевізійних ефірах.

— Хто придумав співати у центрі Львова, аби допомогти українським захисникам?

— Коли приїхали до Льво­ва, вийшли погуляти у центр. Усі заклади були зачинені. Міс­то наче завмерло в очікуванні… Сашко запропонував продати сценічний реквізит і допомог­ти військовим. Марічка сказа­ла: «Ні! Нічого не будемо про­давати. Давайте будемо співати гімн України!». Марічка тоді тіль­ки гімн і знала. Показувати фо­куси було не на часі, та й рекві­зиту в нас зі собою не було. Тож діти вирішили: Марічка буде спі­вати, а Сашко — грати на саксо­фоні.

До карантину, у Кривому Розі, син почав ходити у музичну шко­лу № 4 — вчитися грати на саксо­фоні. Але встиг відвідати лише кілька уроків. Коли ми приїха­ли до Львова, Сашко попросив свого вчителя Олега Калюжного, аби він вислав нам шкільний сак­софон, свого інструменту у нас не було. Ми написали розписку, що з інструментом все буде до­бре. Вчитель погодився. Від ві­йни ми тікали лише з валізою з одягом та аптечкою. Більше ні­чого зі собою не мали…

Діти раніше виступали перед великою публікою, але все одно дуже хвилювалися. Марічка ще у два роки показувала фокуси у нашому подвір'ї, і навіть отри­мала за виступ тисячу грн. Гроші використали для потреб нашого будинку. Отже, вирішили співа­ти гімн України та «Ой, у лузі чер­вона калина…». Ще Сашко грав на саксофоні вальс. Репертуар у нас був невеликий…

— Як публіка реагувала?

— Дуже тепло. А діти не хоті­ли йти з площі. Під вечір у центрі було багато людей. Люди апло­дували. Кричали «Браво!». У де­яких були сльози на очах… Хтось просив сфотографуватися із ді­тьми. Була ситуація, яка мене вразила до сліз. Підійшов хлоп­чик до мами і каже: «Мамо, да­вай теж допоможемо армії». А мама відповідає: «Вибач, син­ку, але у мене тільки залишили­ся кошти на проїзд». Стояли біля нас, а потім мама кинула 10 грн. Я розумію, що додому вони піш­ли пішки…

Було, що нас відганяли — то музиканти, то власники ресто­ранів, біля яких ми стояли. Оче­видно, переживали, що відвідувачам гучний звук саксофона може не сподобатися… Але були дві фірми, які попросили дітей виступити у них. На фірмі «Levi9» дітей пригостили тортиком та фруктами. А ще дуже добре за­донатили на армію! Була актив­на і небайдужа львів'янка пані Марія, якій за сімдесят. Вона нас підбадьорювала, а перехожих просила долучатися до збору ко­штів для ЗСУ.

Наймолодша волонтерка України Марічка розповіла мені те­лефоном, що найбільше їй подо­бається співати гімн України. А виконувала вона його уже понад сто разів!

— Я трішки втомилась, але було весело, — сказала дівчинка.

— Благодійний фонд доклав до нашої суми свої кошти (950 до­ларів), і ми купили тепловізор за 1950 доларів! — каже Дарія. — Діти, коли малювали малюнки для вій­ськових, плакали. Сушили ма­люнки феном… Ми дізналися від волонтерів, що тепловізор від­правлять на херсонський напря­мок. А потім хлопці записали ві­деоподяку дітям. Ми їм вдячні, що знайшли змогу це зробити. Ми після цього відео довго плакали… Зараз готуємо наступний виступ.

Схожі новини