«Життя пройшло, а щастя не було»

П’ять жінок, п’ять кольорів, але одна доля. Героїні п’єси – п’ять жінок різного віку. У кожної – свій колір, свій характер та своя історія. Текст поєднує у собі метафоричність та глибокий психологізм.

Перед глядачами розгортається історія життя жінки, чию долю зламала війна. Вивезена з рідної України до Німеччини, Марія все життя тужила за батьківщиною. І час від часу повторювала: «Я Марія. Моя вітчизна – Україна. Моя кров червона. Я знаю. Я бачила». П’ять персонажів вистави можна сприймати і як п’ять різних жінок, які розповідають про життя однієї. Але ця оповідь сприймається як цілісна сповідь, розказана жінкою в різні періоди свого життя.

Середовище сцени створив заслужений діяч мистецтв України Мар’ян Савіцький. З тандему роботи режисера та художника на сцені можна простежити чіткий образ швейної машинки: колеса, які є і ручкою швейної машинки, і шестернею годинника. Вони багатофункціональні, адже можуть ставати і столом, і платівкою, і вікном... Все вирішується за допомогою цих коліс.

«Вийшов гарний образ: головна героїня зшиває своє життя з цих чотирьох персонажів. Формування середовища відбувалось поступово. Те, що стосується тканини: 5 відрізків тканин символізують відрізки життя, які вона зшиває докупи», - розповів художник-постановник Мар’ян Савіцький.

«Ми працювали над виставою понад два місяці, - розповідає режисерка Ірина Ципіна. – Цю п’єсу Павла Ар’є я знайшла ще до війни, вона мені дуже подобалася. І напевно так мало статися, що вона зазвучала саме зараз, коли така трагедія в країні. Якщо говорити про основну тему – на сьогодні це актуальна п’єса, тому що життя героїні тісно пов’язане з долею України у ХХ столітті. Після прем’єри стало зрозуміло, що я зуміла донести до глядача те, що хотіла. Звісно, завжди є що вдосконалювати, але переробити не хочеться».

Над художнім образом костюмів до вистави працювала заслужений художник України Дарія Зав’ялова.