Покидаючи окупований Бердянськ, узяли зі собою обладнання для сироварні

У місті Бердянську Запорізької області Олену та Юрія Лубенських знали як вправних сироварів. Спочатку вони виготовляли продукцію для себе, друзів, близьких. Поступово коло споживачів розширювалося, зростали обсяги виробництва.

Аби почерпнути нових знань, енергійне подруж­жя побувало в Італії, Фран­ції, Чорногорії, Швейцарії, Німеч­чині, Нідерландах. Відвідували не лише великі міста, а й села, зна­йомлячись із роботою маленьких підприємств. Усюди шукали ро­дзинки, національні особливості, освоювали нові технології.

Повернувшись додому, ен­тузіасти заснували сировар­ню на вогні та своїми силами збудували спеціальний погріб для зберігання продукції. Вони постійно розвивалися, удоско­налювалися, бували на різно­манітних виставках, ярмарках, популяризували власний про­дукт у соцмережах, виготовля­ли сир за авторськими та євро­пейськими рецептами.

Однак прийшла війна. Роди­на місяць прожила в окупації. Разом з іншими городянами брали участь у патріотичних акціях, мирних протестах. Але потім рашисти почали пере­слідувати місцевих жителів за проукраїнську позицію. Від об­стрілів ховалися в підвалах. Невдовзі з’явилися проблеми з продуктами. Чергу по хліб за­ймали о 4-й ранку. Тож довело­ся евакуюватися.

У березні Лубенські разом із трьома дітьми покинули оку­пований Бердянськ. Зі собою взяли мідний чан місткістю 70 л, спеціальні ножі, форми, заквас­ки, ферменти, тканину.

Шукали прихисток на мирних територіях. Знайти його вдалося у місті Полонному Хмельницької області, де мешкала підписниця їхнього блогу в Інстаграмі. За підтримки цієї жінки переселен­ці розпочали роботу на новому місці, познайомилися з тутешні­ми фермерами, у котрих закупо­вують молоко.

Нині пані Олена щодня пере­робляє 60 літрів білопінної про­дукції. Виготовляє переважно м’які сири – бринзу, халумі, лаб­не, сирні кульки, які мають у місцевих жителів чима­лий попит. Частину продукції вдається реалізовувати через соціальні мережі.

Ще ж родина готує смаколики для жителів постраждалих тери­торій. Зокрема, два тижні варила сир, котрий волонтери повезли на Київщину, – до зруйнованих ворогом Ірпеня та Горенки. Та­ким чином намагається підтри­мати постраждалих людей.

Активно трудячись, пані Оле­на забуває про жахіття війни. І щиро вірить, що обов’язково повернеться до українського Бердянська, а на новому місці вже продовжить працювати фі­лія її сироварні.