Кінська сила сільського... ослика

Грішить проти істини той, хто обзиває цих тварин поганими словами, нарікає, що вони ліниві, вперті, вередливі. Якби було так, родина Бабіїв зі села Курян не наважилася би собі на господарку придбати вже другого за останні двадцять років ослика.

Спочатку на цьому обійсті жив привезе­ний з Одещини са­мець Боря. Господар був там на заробітках, побачив, як добре працюють і якими невибагливими у догляді є ослики, тож вирішив завес­ти такого помічника у сво­єму селі на Галичині. Про зроблений крок не пошко­дував: Боря орав поле, ґра­сав міжряддя, підгортав картоплю, возив вантажі. Ґазда запрягав його у дво­колісну бричку і їздив ним до міста у справах. При цьо­му особливих харчів його вихованець не вимагав.

Любили ослика домашні ще і за пильність: наближен­ня чужого відчував здалеку, давав про це знати швидше, ніж собака. А якось цей міні­коник показав себе добрим пастухом. Пастися він ходив на вигін разом з овечками. Коли ті одного разу наду­мали чкурнути до лісу, Боря всіх завернув додому.

Із пасовищем пов’язана ще одна кумедна історія. Коли ослика вперше випус­тили на толочину поскуба­ти траву, він подав свій ха­рактерний звук “іа-іа”– і цим розлякав коней, що паслися там. Тож уся соковита паша дісталася йому одному...

Недавно “пенсіонера” Борі не стало. Але госпо­дарі через Інтернет десь на Буковині придбали собі са­мичку. Вона така ж працьо­вита, як її попередник. Всі польові роботи виконує ре­тельно. Хоча працювати їй нелегко: город господарів розміщений на крутому схи­лі. Місцеві жартують: мати таку робочу силу нині дуже вигідно – бо не потребує де­фіцитної бензини-солярки.

Минулої неділі в ослиці був розважальний день: во­зила дітей по селу – верхи і на тачанці.