«Коли побачила свою фотографію у церкві у Неаполі, була у шоку»

Жінку, яка у київському метро годує немовля, сфотографував угорський фотограф Андраш Фьольдес. Світлина за декілька днів стала «вірусною» та облетіла увесь світ. А ще через деякий час це зображення, яке отримало назву «Київська Мадонна», або «Київська Богородиця», розмістили у церкві у Неаполі.

Жінку, яка зображена на фото з двомісячною дівчинкою, звати Тетяна Блізняк. І, як виявилося, Тетяна родом з Львівщини. Разом з родиною вона евакуювалася з Києва до Червонограда. Журналістка «ВЗ» розпитала Тетяну, що вона відчувала, коли побачила своє фото в церкві в Італії?

Зауважу, що світлину Тетяни, схожу на Діву Марію, помітила і графічна дизайнерка, ілюстраторка Марина Соломенникова із Дніпра. Згодом до ілюстраторки звернувся священник УГКЦ з Італії, українець за походженням В’ячеслав Окунь, і попросив дозволу використати це зображення для молитви в церкві. Тло та елементи на малюнку Марини дещо змінили, забрали розгалуження гілок метро і видрукувати у великому форматі. Поки у храмі є українські біженці, «Київська Богородиця» ще деякий час буде там перебувати.

Тетяна Блізняк навчалася у Львівській академії мистецтв (за фахом художник-реставратор). До декрету працювала у художній студії «Творча кухня» - вчила дітей малювати.

- Мій чоловік киянин. Ми жили у Києві, - каже Тетяна. – Зараз ми у моїх батьків на Львівщині.

- Я коли побачила ваше фото у метро, подумала, який треба мати характер, щоб за таких умов, зберігати спокій. Як вам це вдавалося?

- Витримка і спокій були у мене завдяки дитині. Як тільки почалися вибухи, була паніка, нерозуміння, що робити… Що з собою брати, що не брати, - каже Тетяна. - Дитина мене відволікала від усіх новин, бо треба було їй приділяти увагу 24 на 7. І це мій мозок «перемикало». І я залишалася спокійною. Плюс, вона посміхалася, коли прокидалася, їй щось було цікаво… Вона ж не розуміла всієї ситуації. І вона мене якраз тримала у тонусі, у спокої, я реально ні на секунду не втрачала самовладання. У мене навіть сльози не виступили… Я не тремтіла. Але думаю, якби її не було, все було б по-іншому.

Зараз Марічці уже чотири місяці. Коли почалася в Україні війна, дівчинці було два місяці.

- У той день, коли було зроблене фото, ми вперше і востаннє спустилися в метро, - веде далі Тетяна. – Це був третій день війни. Ми планували зранку сісти на потяг і евакуюватися. Звечора підготувалися, щоб бути на місці. У нас немає власного транспорту, тому ми могли розраховувати тільки на «Укрзалізницю». Квитки розлетілися миттєво. Тому ми взяли квитки аж на третій день. Але ми на той потяг не потрапили, бої велися у Києві. Станції метро позакривали. І ми чекали, коли бої закінчаться. Тоді потрапили на евакуаційний потяг. Людей було багато. З пересадкою ми доїхали до Львова. Там було ще більше людей (мабуть, пересідали з кількох потягів). З нами був мопс. Ми з чоловіком мінялися. То я з дитиною, він з мопсом. То я з собакою, чоловік з дитиною. Собака була дуже перелякана. Не хотіла сама сидіти, тільки на руках. Так і їхали. Донька, на щастя, не капризувала, добре спала.

- Так сталося, що спочатку вас сфотографував угорський фотограф, потім ваше зображення з’явилося у церкві. Що ви відчували, коли побачили себе на іконі з німбом?

- Коли я вперше побачила фотографію, не думала, що вона стане такою популярною. Поширила її собі на сторінку та й все. А вона почала поширюватися і поширюватися (усміхається. – Авт.). Звісно, я зраділа. Бо ми забули запитати фотографа, з якого він видання. Думала, можливо, ми це фото взагалі не побачимо. А хотілося мати його на згадку. Ми самі фото не робили. Не до того було…

Коли фото з’явилося у церкві, у мене взагалі був шок! Він підловив момент, і по композиції, і по ситуації, все збіглося. Ця світлина, скоріше, як символ. На ній не те, що моє зображення, я просто опинилася у певному місці, у певний час, вона зображає усіх матерів, які бережуть своїх дітей у час війни…

Читайте також: «Насамперед треба брати участь у відновленні міста»