Передплатити

Переселенці садили у Карпатах ялиці...

Одеситка Маргарита із сином Данилом зробили це у пам'ять про загиблого на фронті чоловіка-батька. Юні деревця підживили його прахом


Завдяки волонтерам цей гірський схил незабаром стане ялиновим лісом. Фото автора, Володимира Леляка, Валентина Гречухіна

На території Рожанського лісництва, чиї угіддя розкинулися неподалік туристичного Славська, напередодні Вербної неділі трапилася приємна для місцевих бойків подія. В урочищі Нора з'явилося 5 тисяч нових зелених насаджень — їх “вживили” на гектарі крутого гірського схилу. За якийсь тиждень-два у шести лісництвах Славського держлісгоспу, запевнив його директор Сергій Кокоць, посадять ще 362 тисячі сіянців на 73 гектарах! Кореспондент “Високого Замку” був очевидцем цього, не тільки господарсько-екологічного, а й соціального-патріотичного дійства, яке перед Великоднем відбувається по всій країні. Воно має назву із найбільш жаданим для українців словом - “Ліс Перемоги”.

Хочуть залишити добрий слід

Мжичка, яка переходить у рясний дощ, рвучкий вітер, під ногами слизьке болото. Але це зовсім не лякає сім десятків людей, які вибралися на окраїну Нижньої Рожанки, щоб заліснити одну з приготовлених площ. Саджальниками того дня були не тільки керівники лісгоспу, майстри і охоронці лісу, єгері, а й голова Славської територіальної громади зі своїм колективом, старости ближніх сіл, військові, поліцейські. Бачу тут колишнього слідчого Тараса, працівника культури Валентина, звичайних селян. Та основний контингент — вимушені переселенці, які через війну покинули рідні домівки у Києві, Запоріжжі, Одесі й перебралися у безпечну карпатську глибинку. Прийшли на акцію добровільно.

- Для цих людей цікаво дізнатися, як створюється ліс, їм хочеться посадити свої дерева миру, залишити гарний слід у нашому краї, - розповідає лісничий Михайло Бандерич. - Перебуваючи серед цієї благодатної природи, наші гості поліпшують самопочуття після пережитого, знімають стреси, спричинені війною…

До місця майбутньої праці - якийсь кілометр вгору. Директор лісгоспу запрошує волонтерів сідати у кузов всюдихідної вантажівки, за кермом якої сидить особисто. Але більшість пристає на пропозицію інженера з лісовідновлення Володимира Леляка і, щоб набратися більших позитивних вражень, долають шлях пішки.

На місці короткий інструктаж, як садити дерева, майстер-клас у виконанні пана Сергія — і за роботу!

Учасників акції інструктують, як правильно садити деревця.

Робочим інструментом слугують спеціальні шведські пристрої-труби, які нагадують ручні міномети (купили їх по 5 500 грн за штуку!). Знаряддя, прозвані “мирними джавелінами”, встромляють у кам’янистий ґрунт, натискають бокову педаль, яка розкриває наконечник-бур. Зверху у “сопло” вставляють приготовлений сіянець, і він своєрідним ліфтом прямує у приготовлену ямку.

З допомогою ось таких мирних “джавелінів” у Нижній Рожанці посадили 5 тисяч дерев.

Справу зроблено! Після цього залишається щільно утрамбувати ґрунт довкола — інакше через потрапляння кисню деревце може не прижитися.
Садили новий ліс на колишній плантації ялини. Разом із пониженням ґрунтових вод, зміною клімату на неї підступно вплинули коренева губка, короїд-типограф. Отож змушені були провести тут суцільну санітарну рубку. Взамін у нових рядах через кожних два метри заселили стійкішу до захворювань білу ялицю, яка має міцнішу - стрижневу кореневу систему (у смереки вона поверхнева), а по сусідству - бук, клен-явір. Зробили це у передбаченій проєктом черговості: три ряди ялиці і по ряду — бука, клена-явора. Опале листя останніх згодом стане доброю органічною підживою, якою “скористаються” ялиці.

Лісова розсада дуже симпатична!

За оцінками фахівців, мішані ліси, які створюють нині у Карпатах, є стійкішими не тільки до шкідників, а й до можливих пожеж, вітровалів, буреломів. Після відповідного догляду за три-чотири роки нові посадки стануть уже “самостійними”, не потребуватимуть допомоги. А за якихось тридцять років будуть уже сформованим лісом.

Ці переселенці теж доклалися до корисної справи.
Після плідної роботи — гарячий карпатський чай з канапками!

Дерева у пам’ять про героя з Одеси

Спостерігаємо за ось цими волонтерами, які, попри негоду, працюють дуже завзято. Мама Маргарита і її син-четвертокласник Даніїл. Прибули на Львівщину із Одеси. Без глави сімейства. Їхній чоловік/батько Владислав Бувалкін загинув 20 березня під Києвом. Разом із двома побратимами виконали спеціальне бойове завдання. А коли відходили і повернулися на свій спостережний пункт, по них з гармати вистрелив ворожий танк...
Прах Владислава Маргарита носить зі собою у невеличкій урні. Взяла її на акцію “Ліс Перемоги”. Ми бачили, як згорьована жінка, посадивши кілька маленьких ялиць, підживляла їх цим попелом. Як там сказано у нашої безсмертної Лесі Українки:

“...Легкий, пухкий попілець
Ляже, вернувшися, в рідну землицю,
Вкупі з водою там зростить вербицю, -
Стане початком тоді мій кінець...”

Цього разу була не вербиця — ялиця…

Маргарита і Даніїл позначають місце, де посадили ялиці у пам’ять про чоловіка і тата.

- Ми зробили так, щоб продовжити життя мого чоловіка і батька Даніїла, - стримуючи хвилювання каже одеситка. - Хочемо, щоб у Карпатах росли дерева в його пам’ять. Раніше щороку всією сім’єю приїжджали сюди відпочивати. Торішнім літом пройшли весь Чорногірський хребет...
Щоб запам’ятати місце іменних ялиць, коли прийдуть з часом “провідати” їх, Маргарита позначає його зеленою банданою. А головний лісничий Славського держлісгоспу Андрій Колодяжний додатково зафіксував геолокацію деревець, посаджених на честь героя-одесита Владислава Бувалкіна.

Завдяки Вікіпедії я дізнався про ще один подвиг цього воїна. Вісім років тому, відступаючи під натиском російських бойовиків від пропускного пункту “Довжанський”, старший матрос Бувалкін зважився на відчайдушний крок. Наражаючи себе на смертельну небезпеку, забрав зі сторожової вежі український прапор — щоб він не дістався ворогові. За виявлену під час війни мужність воїна нагородили однойменним орденом трьох ступенів.

Владислав Бувалкін так любив життя. Наляканого оленя він зустрів у лісі на Київщині після того, як звідти вибили окупантів...

А тепер ось така незвична його нагорода-пам’ятник — посаджені біля Нижньої Рожанки ялиці…

Одні лісники пішли на фронт, інші допомагають йому, чим тільки можуть

Вдова героя з Одеси разом із сином нині мешкають на батьківщині Захара Беркута — у карпатському селі Тухля. Їх і ще дві сім’ї біженців прихистив у себе директор Славського держлісгоспу Сергій Кокоць. Ще дві родини біженців мешкають в офісі його підприємства.

Як мовиться, не лісом єдиним живе ця людина. У неділю пан Сергій збирався повезти на фронт придбані у Польщі 12 снайперських масхалатів-“кікімор”, тактичні окуляри, медикаменти, турнікети для допомоги пораненим, продукти. Раніше передав нашим воїнам 10 квадроциклів, автомобіль “Ниву”, самоскид “КамАЗ”, два “ГАЗ-66”, для тероборони - пікап “Мітцубісі”. А ще захисники України отримали зі Славського держлісгоспу сім генераторів, десяток бензопил, пів кілометра підривного кабелю, 200 “кубів” ділової деревини для будівництва бліндажів. 10 працівників цього підприємства нині захищають Україну на передовій, 60 — увійшли до складу тероборони.

І при цьому тут пам’ятають про основне своє завдання — плекати ліс. “Ліс Перемоги”.

Читайте також«У перший день букети верби розпродали за 15 хвилин»