«Допомагаючи цим людям, я ніби допомагаю своїй родині у Харкові...»

Кондитер Інеса Польцева, яка працює у кондитерській-пекарні Mazorini, що на вул. В. Великого, 123, у Львові, та її команда готують смачні сніданки, печуть хліб і булочки для переселенців. І радують діток тортиками. Журналістка “ВЗ” запитала волонтерку – як така ідея спала їй на думку?

– Цей процес організувався сам собою, – каже Інеса. – Коли все почалося, я сиділа вдома і постійно дивилася новини. Яко­їсь миті здалося, що божево­лію (усміхається. – Авт.). Стіль­ки всього довкола відбувалося, і воно тиснуло морально. Психо­логічно було важко. Я розуміла, що не вийде так, удома сидіти на одному місці. Треба щось ро­бити. Оскільки я за фахом кон­дитер, відповідно, почала дума­ти, що можна зробити у цьому напрямі. І ми з мамою почали пекти хліб і булочки. У мене є не­величкий цех на проспекті Чор­новола, і ми вирішили з мамою все це там робити. В Instagram я написала, хто має можливість, може до нас долучитися, допо­могти.

А потім моя знайома, яка здає приміщення під кондитерські майстер-класи, погодилася від­дати своє приміщення. І ми вже там більш-менш сформованою командою почали пекти хліб. Пе­редавали його на волонтерський пункт на вул. Героїв УПА, військо­вим, біженцям. Намагалися зро­бити чим побільше!

– Перед війною мене запро­сили у заклад на посаду шеф-кондитера, – веде далі Іне­са Польцева. – Я зідзвонилася з власниками, вирішили поти­хеньку відновлювати бізнес. Треба повертатися до роботи. Але при тому продовжувати во­лонтерити. Так ми досі, вже два тижні, працюємо паралельно. От сніданки час від часу робимо.

– Це сніданки для діток?

– Так, готуємо для діток сні­данки і солодке. У Львові є діти з Маріуполя, Харкова, з різних міст. В одному дитячому садоч­ку живуть 250 осіб. Сьогодні ми їм тортик завезли, просто щоб потішити діток. А ще хлібчик за­возимо, бо недалеко працюємо. Наприклад, готували солоні сні­данки: тости з авокадо, яйцем і лососем. І солодкі: булочки, об­смажені в яйці з молоком, ка­рамелізовані, а також заварний крем і полуничний джем.

– А як діти відреагували на тортик?

– Коли перший раз везли для дітей хліб і солодке, нас готува­ли до того, щоб ми не розрахо­вували на якусь радісну реакцію. Діти не виявляють емоцій. Вони у сильному стресі. Багато людей свідомо відмовляються від соло­дощів. Їдять «Мівіну». Або щось такого плану. Мені складно ска­зати, чому так. Зрозуміти людей, які опинилися у такій обстанов­ці, нам складно. Можливо, не хо­чуть від когось залежати… Одне слово, нас готували, що радіс­ного прийому не буде. Але коли ми приїхали, все було класно. Усі дуже дякували. І казали, що все дуже смачно! Діти були щасливі. Є смішні фотки з дітьми, як вони їдять ті сніданки… Усі люди були дуже привітні. Було видно по них, що вони дуже вдячні.

– Що вас особисто врази­ло у спілкуванні з цими людь­ми?

– Що мене щемить… Я сама народилася в Харкові. Вирос­ла у цьому місті. Велика частина моєї родини живе якраз у Харко­ві. Вони зараз там, ми їх не всти­гли вивезти. Я дивлюся на цих людей, і дуже переживаю за них! Відчуваю з харків’янами особли­вий зв’язок! Допомагаючи цим людям, я ніби допомагаю своїй родині, яка залишилася в Харкові.

Читайте також: У 80 літ пече захисникам хліб