«Усі мої роботи – як рідні діти. То хіба можу їх продати?»

Скільки разів дивилася на вишивані речі і дивувалася – як людині Всевишній дав такий хист? Бо не вмію голки тримати у руках. І для мене вишити навіть елементарну серветку – вища математика... А от для 62-річної медсестри Світлани Дячук зі селища міського типу Локачів, що на Волині, вишивання – спосіб реалізації, відпочинку і релаксу.

Світлана Володимирів­на вишиває з дитинства. Колись вишивали бабу­ся і мама, тож прищепили пані Світлані любов до прекрасного змалку.

– Коли мої двоє дітей ще були маленькими, – розповіла пані Світлана, – часу на виши­вання було менше. Але з рока­ми діти ставали дорослішими, часу на них треба було витрача­ти менше. Тож знаходила кілька хвилин щодня на вишивання.

– А коли вперше взяли до рук голку й полотно?

– Я пасла гусей і вишива­ла “доріжки”. Мабуть, мені тоді було не більше шести років. Страшенно засмутилася, бо мою першу вишивку телятко по­жувало. Але цю роботу досі збе­рігаю. Моя мама була вчитель­кою початкових класів. Мама вишивала дуже великі картини. Зберігаю їх досі.

– Вишиваєте хрестиком?

– І хрестиком, і перетягу­ванням колись вишивала, а по­тім перейшла на складніші сти­лі вишивання. Останні шість років вишиваю бісером. Знає­те, колись вишивала серветоч­ки і “доріжки” – те, що було мод­но. Коли діти стали дорослими, вишивала рушники для шлю­бу. А з роками мені хотілося ви­шивати духовні твори. Оскільки живу сама, у більшості зверта­юся до Бога подумки. Коли ви­шиваю ікону, на мене находить таке умиротворення, що, зда­ється, більшого щастя годі й уя­вити. Правда, тих кольорів, які зазначені на малюнку, не дотри­муюся. Маю свій стиль. Через те, мабуть, мої картини не такі, як в усіх.

– Як довго працюєте над одним образом чи картиною?

– Оскільки ходжу на роботу, то можу собі дозволити присвя­тити улюбленій справі близько трьох годин. До прикладу, образ розміром А-4 вишиваю за тиж­день.

– Мабуть, і на замовлення вишиваєте?

– Ні. Досі жодної карти­ни і жодного образа не прода­ла! Усі мої роботи – як мої діти. То хіба могла би їх продати? Не можу. Навіть своїм дітям сказа­ла, щоб не продавали ікон, які я вишила. Нехай вони завжди бу­дуть для них оберегом. Якісь ро­боти помістила у рамки, однак більшість – без рамок лежить у шухлядах. Якось мене просила донька Ніни Матвієнко – Тоня, яка побачила мою виставку, продати їй одну з робіт. Я від­мовила, мотивуючи тим, що не продаю вишивок. Тоні це дуже не сподобалося.

– А скільки на сьогодні ма­єте вишитих робіт у своєму домашньому музеї?

– Образів понад 100. На сті­ні у моєму хатньому музеї ви­сить 94. Картин також маю по­над 100. Усі дивуються, чому я не продаю своїх робіт. Але ж яка краса у моїй хаті! Колись роби­ла у школі виставку своїх робіт. Потім була виставка у бібліотеці.

Читайте також: Із підручних матеріалів – казкові прикраси