Чи зцілять угорські термали нерви, втрачені на кордоні?!

Цієї поїздки я чекала понад півтора року. Це не відпочинок у теплих краях на морях-океанах, а вояж на термальні води, що в угорському Гайдусобосло. Бо ж і хребет-колінця можна «підтягнути», і поніжитися у теплих водах термалів. Тим більше, що державних вихідних у жовтні випало аж чотири поспіль.

Аби не втрачати дня і швидко перетнути кор­дон, наша туристична гру­па виїхала ще напередодні — у середу ввечері. Жодних переку­сів на заправках, бо ж черга, ка­зали, на кордоні вже величень­ка зібралася. Ми ж поїхали туди, «де мало автобусів». І справ­ді, на контрольно-пропускному пункті «Лужанка», що у Берего­ві Закарпатської області, перед нами стояв лише один турис­тичний автобус. Який, поки ми скуповували алкоголь у дьюті-фрі, поблимав нам на прощан­ня задніми фарами… Ми швид­ко пройшли контроль і за кілька хвилин заїхали на угорську мит­ницю. Задихалися в автобусі у захисних масках, а до нас ніхто чомусь не підходив. Минуло пів години, потім година, потім ще одна… На митниці — лише наш автобус. Хтось з групи почав обурюватися, мовляв, скільки ж то вже можна стояти…

Нарешті підійшли двоє мит­ників без захисних масок і на­казали усім вийти з автобу­са, прихопивши зі собою все, що кожному з нас належить. Ми чемно вишикувалися пе­ред контрольно-пропускним постом, де нам перевіряли ба­гаж і документи… Зрештою, на усі прикордонно-перегля­дальні процедури ми витратили п’ять годин. Хтось пожартував: а якби, окрім нас, було ще п’ять автобусів?

Насправді так воно й було. За нами їхав автобус ще од­нієї турфірми зі Львова. Якщо ми о 8-й ранку вже були в Гай­дусобосло, то вони приїхали аж… після обіду. От їм на кор­доні угорські митники показа­ли спражню «кузькіну мать»! До них також довго ніхто не підхо­див, і один пан (казали, колиш­ній директор заводу) здійняв галас. Звісно, до них підійшли. І тут почалося! Спиртне шукали і серед речей, і там, де були про­дукти. Саме у цього пана алко­голю було понаднормово — по чотири пляшки на нього і дру­жину. Митник начебто сказав, що «ось ці пляшки треба за­лишити». А дядько відповів: «А не дам!». Ну нє — то нє. Склали протокол, згідно з яким конфіс­кували увесь алкоголь за пору­шення правил митного контро­лю і наклали штраф — 250 євро. Наступні чотири особи «підпа­ли» під таку саму статтю. Кон­фіскат і штраф!

— Складання кожного прото­колу тривало більше години, — розповіла керівниця тієї групи. — В автобусі — скандал. Того чо­ловіка мало не з’їли. У мене під­нявся тиск. Але я пішла блага­ти, щоб хоча би зменшили той штраф. «Сторгувалися», точ­ніше, митники змилосердили­ся. І винуватці заплатили в касу лише по 100 євро.

— Алкоголь повернули? — за­питую.

— Та де там!

Ми видихнули — нам таки по­щастило, що той скандальний чоловік їхав не з нами. Але це ще не всі «митарства» україн­ських туристів. Коли у п’ятницю ми ніжилися у термах, після обі­ду зустріли знайомих із Терно­поля. «Ви тут уже давно? — за­питали вони. — Бо ми щойно приїхали. А виїхали у середу ввечері. Наша дорога разом з митницею тривала 37 годин!». Казали, навіть консул приїж­джав «розрулювати» ситуацію…

Алкоголю у тому автобусі не забрали — пасажири його про­сто не мали, бо це був палом­ницький тур. Зате усі продукти, які взяли на дорогу, довелося викинути у кошик. Не пропусти­ли навіть ті харчі, що були гер­метично запаковані.

Коли ми виїжджали зі Львова, вітер зривав го­лову. А у Гайдусобосло здавалося, що зі сирої осе­ні ми приїхали у теплу країну. Стовпчик термометра піднявся до 15 градусів, лагідно світи­ло сонечко. Ну чим не курорт? Щоправда, того дня у цілющих водах Гайдусобосло, здавало­ся, зміцнювала здоров’я май­же вся Західна Україна…

Працює термальний комп­лекс з 7-ї години ранку до 19.00. Вхідний квиток коштує 2800 фо­ринтів (260 гривень) на цілий день. Якщо показати пенсійне посвідчення, навіть українське — на 500 форинтів менше — 2300 (210 гривень). Для тих, хто може відвідати терми лише у другій половині дня, також діє зниж­ка. З 16-ї години квиток коштує 2200 форинтів, а пільговий — на 200 форинтів менше. Приємний бонус — шафка у роздягальні, за яку не треба платити.

Термальні джерела у Гайду­собосло виявили 1924 року під час пошуку джерел нафти і газу. На глибині 1024 метри зі сверд­ловини пішла гаряча вода з ха­рактерним кольором і запахом. Бурінням керував геолог Вайна Ференц Паваї, якого вважають батьком термальних вод Гайду­собосло. Цілющу воду назвали «киплячим золотом», а малень­ке містечко на сході Угорщи­ни перетворилося на відомий бальнеологічний курорт.

Цілюща вода терм ефек­тивна у лікуванні опорно-рухо­вого апарату і суглобів, болю у м’язах, запальних захворю­вань хребта, невралгії, поліо­мієліту, гінекологічних хвороб і непліддя, шкірних хвороб, реа­білітації після інсульту та спор­тивних травм. Термальна вода Гайдусобосло наділена опти­мальною місткістю йоду, брому і солі, до її складу входять ти­тан, срібло, барій, олово… До речі, вода у Гайдусобосло від­різняється від води у термах, скажімо, закарпатського Бере­гова. Складається враження, що сидиш у ванні, а туди налили не лише води, а й нафти. Вода має маслянисту консистенцію. Плюс запах «нафтовий», але не різкий, а навіть досить приєм­ний.

Щодня, приблизно о 4-й ран­ку, басейни наповнюють свіжою водою. До сьомої, поки при­йдуть перші відвідувачі, вода встигає охолонути до 36−38 гра­дусів. Бо натуральні термальні джерела дуже гарячі — понад 70 градусів.

У внутрішній частині купаль­ні є три басейни з термальною водою різної температури — від 32 до 40 градусів. А на вулиці з обох боків термальні басейни з різними гідромасажами, каска­дами, водяними вулканами…

Наш народ уже знає, в яко­му басейні і о котрій годині вми­катимуть гейзери. І підходять то до одного, де вода з усієї сили лупить по спині, щоб розбити солі, то до іншого, щоб пороз­бивати целюліт.

Там, де вода лупить по спи­ні і шиї, досить довго стояв один пан. Біля нього українка чем­но очікувала, коли чоловік на­решті відійде. До неї підійшов, мабуть, знайомий зі словами: «Що, немає місця?». — «Та нема. От той уже довго стоїть. Може, його копнути?». І раптом чоло­вік під гейзером озвався україн­ською: «Та не треба. Зараз сам відійду»…

Ми оселилися в апартамен­тах, де у кожному номері мали кухню з посудом. Тож проблем з харчуванням не було. У мага­зинах ціни приблизно такі ж, як у нас. Але нам хотілося скушту­вати ще й страв угорської кухні, тож увечері пішли до рестора­ну. А там — жива музика і… по­вно українців. Замовили бограч за 2200 форинтів (200 грн) по­рція. Хтось брав свинячу руль­ку з овочевими додатками за 8300 форинтів (790 грн), яку ді­лили на трьох, бо порція досить велика.

Додому ми повертали­ся не у неділю ввечері, як спочатку планували, а в обід. На угорському кордоні нас, на диво, швидко пропус­тили. А от на нашій «Лужанці» автобуси «застрягли». Керів­ник нашої туристичної фірми зателефонувала на «гарячу» лі­нію. Бо вісім автобусів чекали перед нами у черзі.

За кілька хвилин пані Любі віддзвонив хтось із керівників митниці і пояснив, що попере­ду стоїть 70-місний автобус, у якому майже ніхто не має вак­цинації, тому всі вводять у сво­їх телефонах додаток «Дій удо­ма». Але ж не всі люди вміють швиденько ту «Дію» собі закача­ти… «То поставте той автобус у відстійник, і нехай там закачу­ють, — обурювалася пані Люба. — Моя група — уся з паспорта­ми вакцинації. То чого ми через невігласів маємо мордуватися у черзі?». Допомогло. За годину-півтори наш автобус вже доїж­джав до Берегова…

Редакція газети «Високий Замок» дякує туристичній фірмі «Карпатія-Галич-тур» за органі­зацію відпочинку.

Читайте також: Венеція — найелегантніше місто Європи