Венеція – найелегантніше місто Європи

Кажуть, хто не був у Венеції — не бачив Італії. Це місто називають найелегантнішим у Європі. Переконалася у цьому і я. Бо італійські курорти, історичний Рим, розкішні парки з фонтанами — це одне. А місто, збудоване на воді, — щось нереальне!

Цю мандрівку я планувала півтора року тому. Уже мала на руках квитки на літак, але втрутився коронавірус. Тоді Італія першою у Європі взяла на себе страшний удар цієї пошес­ті. Італійці пережили важкі локда­уни, заборону не те що на роботу — на прогулянку виходити! Сьо­годні там 80% населення вакци­новані. Тож поступово ожили усі сфери, у тому числі й туризм. І тільки дозволили в’їзд вакцино­ваним українцям, я знову шукала квитки на літак.

Сьогодні ціни на перельоти досить низькі. Якщо раніше кви­ток у два боки коштував близько 4,5 тисячі гривень, то сьогодні — менш ніж 700. Готелі можна зна­йти уже не по 50−60 євро за ніч, а за 15−20. З цим усе було просто. А от із «зеленим сертифікатом» про вакцинацію довелося помо­рочитися. Розробники «Дії» обі­цяли, що проблем з цим не ви­никне. Але… Папірець, який я отримала у свого сімейного лі­каря, викликав у мене усмішку. Ну як на кордоні маю доводити, що це — не липа? Ні тобі водяно­го знака, ні QR-коду… Який це документ? Інша річ у «Дії» — там мав би висвічуватися код, який можна прочитати у будь-якому куточку світу й дізнатися, коли і де ви вакциновані.

Але моя «Дія» документ не під­тягнула… На третьому тижні лис­тування й ходіння по інстанціях нарешті з’ясувала: у моєму біометричному паспорті неправиль­но вказали ідентифікаційний код. Виправити допущену помилку мі­граційна служба відмовилася категорично. Приїхали!

Був ще один момент, який змусив до спілкування з італій­ським послом в Україні та наши­ми послами в Мілані та Римі — це моя подорож з невакцинованою неповнолітньою донькою. Іта­лія ставить умову: усі такі діти повинні відбути 5-денну ізоля­цію. Винятків немає. Але як від­бувається самоізоляція — у ви­значених центрах чи у готелі, чи можна з дитиною гуляти, скіль­ки часу і як далеко? Зрештою, чи вакцинована мама мусить зали­шатися з дитиною? Конкрет­ної відповіді, на жаль, я так і не отримала.

Але знаєте, хто не ризикує — шампанського таки не п’є. Піс­ля приземлення в аеропор­ту Тревізо у моєї дитини нічого, крім ПЛР-тесту, не перевіряли. На самоізоляцію не відправля­ли. Тож наша мандрівка розпо­чалася.

Венеція неймовірна! І як люди півтора тисячо­ліття тому могли створити таку красу? Перше поселення тут було засноване близько 421 року. А почала розростатися Ве­неція у другій половині шостого століття.

Кожен камінчик під нога­ми пахне історією. Найперше місто милує око мостами різ­ної архітектури. Є невелич­кі, що з’єднують між собою ву­зенькі вулички між будинками, а є такі розкішні, як Ріальто. Це найдавніший міст у Венеції. По­будований у найвужчому місці Гранд-каналу й тримається на 120 дерев’яних палях, вби­тих у дно лагуни. Тут завжди людно. Бо з мосту відкриваєть­ся розкішний вигляд на водне плесо, обрамлене невелички­ми кав’ярнями та ресторанчи­ками, різнобарвними будиноч­ками та припнутими до берега гондолами. Гондольєри у сво­їх капелюхах припрошують ту­ристів до прогулянки каналом. Їх у Венеції 425. Як правило, лі­цензія передається від бать­ка до сина, чужинців тут немає. Ціну на свої послуги тримають — 100 євро, але охочих покатати­ся на одному із символів Вене­ції не бракує.

Тільки центральну частину міста з’єднує між собою близь­ко 400 мостів. Вона розміщена на 120 (!) піщаних островах. Аби Венеція стала єдиною, спочат­ку густим частоколом вбивали у ґрунт на глибину від 3 до 10 ме­трів палі, поверх клали дубові й модринові колоди, а вже потім — кам’яні фундаменти.

Головна площа Венеції — Святого Марка. Її окрасою є однойменний собор, названий на честь покровителя Вене­ції (у ІХ столітті сюди привезли мощі апостола Марка з Олек­сандрії). Це одна з найгарні­ших базилік Європи — з роз­кішними колонами, шпилями, арками, барельєфами, мозаї­ками та вітражами.

Поруч — Палац дожів (у се­редні віки існувала Венеціан­ська Республіка, якою прави­ли дожі — керівники держави). У ньому колись засідали прави­телі. Тепер тут музей. Аби по­трапити до нього, слід завчас­но придбати квиток, адже потік туристів нескінченний. Палац складається з багатьох залів. В одному з них правосуддя вер­шила інквізиція. Є тут усім відо­ма «Левова паща», в яку кидали доноси, і тюремні камери, в яких очікували смертельного вироку, зокрема, відомий італійський авантюрист й підкорювач жіно­чих сердець Джакомо Казанова. Палац дожів відомий багатьма цінними художніми полотнами. Частина з них сьогодні експону­ється у Луврі (Франція).

На площі Сан-Марко не­можливо не звернути уваги на ще одну архітектурну «родзин­ку» — дзвіницю собору. Вона колись слугувала маяком для суден. Але більш цікавий ін­ший факт — саме звідси Галі­лео Галілей продемонстрував дожам свій телескоп у серп­ні 1609 року. Його пристрій міг збільшувати у понад 30 разів, що дозволило науковцю від­крити супутники Юпітера та кратери на Місяці.

Гуляючи вуличками Ве­неції, варто завернути до собору Санта-Марія-дел­ла-Салюте, який ще називають «чумним». Цю святиню спору­дили на знак вдячності Бого­родиці за порятунок міста від чуми. Неможливо проминути й першу у Венеції церкву Сан-Джакомо ді Ріальто, яку побу­дували разом із мостом 421 року. Її здалеку видає вели­чезний годинник при вході.

Милуватися Венецією мож­на не один день. Цікаво по­бувати на островах Мурано й Бурано, до яких туристів во­зять екскурсійні катери. Му­рано славиться дивовижними виробами з кольорового скла. Над берегами каналів десятки крамничок із різними скляни­ми сувенірами: люстри, вази, статуетки, дзеркала… Ціни — досить високі. Але на ятках ву­личних продавців можна зна­йти значно дешевші прикраси зі скла.

А острів Бурано відомий ексклюзивним мереживом. І муранське скло, і буранське мереживо славляться у всьо­му світі.

Вирушаючи зараз до Італії, слід пам’ятати кілька правил. У жоден музей та ресторан вас не пустять без паспорта вакци­нації або ж свіжого ПЛР-тесту. У магазини вхід вільний, але у масці. Так само й у транспорті. Не побачиш жодного пасажира з відкритим обличчям! А от на вулиці обов’язку носити маску зараз уже нема.

Читайте також: Диярбакир — як інша країна у Туреччині