Цілий гектар пахучої лаванди!

Маю пієтет до лаванди. Полюбила цю квітку з тих часів, як побачила роботи відомої львівської художниці Олени Онуфрів. Олена не лише має картини з цією квіткою, а й створює колекції одягу із принтами своїх картин. В її колекції — «лавандові» сукні, у таку ж лаванду заквітчала горнятка, подушки, іграшки… Тож коли з’явилась новина про те, що біля Львова створили квітковий парк, у якому росте, зокрема, й лаванда, вирішила неодмінно туди поїхати. Це ж практично французький Прованс, який славиться своїми лавандовими полями…

Село Стрілки, поблизу Бібрки. Їхати зі Львова хви­лин сорок. Дорога хороша, тож дістанетесь машиною туди без проблем. І ось перед вами — казкові поля! Вхід у парк — 50 грн (пільговий квиток — 30 грн). Якраз встигла на екскурсію — її прово­див співзасновник компанії, яка займається вирощуван­ням та продажем рослин, На­зар Зінько. Пан Назар розпо­вів під час екскурсії про екзотичні рослини, звідки їх привезли, як працюють над унікальними фор­мами рослин, і чому туристич­ний бізнес на рослинах… ніколи не окупиться.

«Дерево у формі тризуба теж можна сформувати»

Заходимо на виробництво. Перед нами — море унікальних рослин. Є багато хвойних, різ­них форм та кольорів. Пан На­зар показує нам пухироплідник, який уже відцвів. Це кущі, штучно створені у вигляді дерева. «У при­родному стані це кущі. Але якщо раз на рік обрізати пагони, фор­мується красиве деревце. Плоди на ньому залишаються до зими. Всередині них є повітря. Якщо на них натиснути, вони тріскають».

Для тих, хто обожнює росли­ни, це гарна нагода дізнатися про них більше. Далі рухаємось до японського дерена. Дізнає­мося, що в Європі дерени над­звичайно цінуються. Це одна з елітних рослин. У них цікава структура куща. Плюс — довго цвітуть. Є сорти, які починають цвісти білими квіточками, пе­ретворюються на рожеві. Коли рослина перецвітає, на ній з’являються червоні плоди. Їх можна їсти.

Гамамеліс (Hamamelis) — не­звична рослина, яка цвіте узимку (на початку лютого). Рослина ро­дом з Азії. До речі, в Європі є ба­гато азійських рослин, яких у різ­ні часи привозили селекціонери. А далі вони приживалися на но­вому місці. Цікаві у парку яблуні та груші. Деревцятам — 5−6 ро­ків. Їхні гілки штучно формують, а тому вони невеликі. «У кого не­має великої ділянки, а дуже хо­четься мати свою яблуню, це дуже зручно, — каже Назар Зінь­ко. — Її можна посадити біля пар­кану, сонце чітко потрапляє на кожен ярус (всередині немає гі­лок). Відповідно, ці плоди наба­гато краще дозрівають та вирос­тають більшими. А ось це грушка — у формі букви „у“. Дерево теж невеличке (один із відвідувачів запропонував сформувати де­рево у вигляді тризуба, що, зі слів екскурсовода, в принципі можливо. — Авт.)».

Є на виробництві і популярна нині лохина. Кущам плюс-мінус п’ять років. За рахунок того, що тут є багато різних сортів лохини, вони перезапилюються, тому на гілках утворюються великі ягоди. «Цього року буде врожай, — веде далі екскурсовод. — Ми будемо продавати людям готові кущі, які вже будуть плодоносити».

Під час екскурсії дізнаємося про бересклет крилатий. Його стовбур своєю структурою на­гадує корок. Більшість листяних рослин на осінь стають коричне­вими, а ця рослинка — бордовою. І ось уже перед нами — японські сакури, які ростуть «колонами». У житті таких не бачила! «Наші ко­леги з Чернівців, які мають тюль­панові поля, купили ці сакури. Наступного року вони біля тюль­панових полів будуть висаджува­ти ще й сакури», — каже пан На­зар.

«Щоб винайти один сорт — потрібно 20−30 років спостерігати за рослиною. Це каторжна праця!»

А що вже говорити про змі­євидні ялини. Такі можна поба­чити хіба що у Ботанічному саду Львівського університету. Або — славнозвісні тюльпанові дерева — пелюстки у них жовті, а всере­дині рожеві… Все навкруги пах­не хвоєю та квітами!

«Є різні методи знаходження нових сортів рослин, — веде далі Назар Зінько. — Багато хвойних сортів знаходить сама природа. Тільки їх треба розшукати. Є таки фанатики, які їздять по всьому світу по лісах. Тижнями, місяця­ми живуть у наметах. Шукають різні мутації на пагонах, на лис­тях, на хвої. Ці мутації відрізають і стараються їх розмножити за допомогою щеплення. Щоб ви­найти один сорт — потрібно 20−30 років спостерігати за росли­ною. Це каторжна праця! Люди, які це роблять, можна сказати, святі. Бо не факт, що новий сорт вони взагалі знайдуть. У мене є знайомий поляк, який цільо­во займається винайденням но­вих сортів листяних барбарисів. Цьому чоловікові близько 75 ро­ків. Він за все життя винайшов лише три якісні сорти, які стали хітом у Європі. Хоча він все життя займається селекцією. Інші сор­ти не приживалися — на сонці го­ріли, вимерзали.

Мій колега, заступник дирек­тора Інституту садівництва у Ки­єві, який займається селекцією смородини в Україні, знайшов лише два нові сорти смороди­ни. Щоб знайти один сорт, на це знадобиться так само 20−30 років! Шукати мутації на росли­нах у лісі трохи легше… Сучасна селекція — це генетика, де фа­хівці вивчають ДНК рослин. Це складний і дуже дорогий про­цес. Але є компанії, які вклада­ють десятки і сотні мільйонів євро у дослідження та розробку нових сортів рослин".

«Фішкою» казкових полів є лаванда і гортензії. Можна, звісно, сперечатись, яка з цих рослин крутіша. Як кажуть, на кожен товар є свій покупець. На­зар Зінько, який, до речі, є док­тором економічних наук, зізна­вся, що вважає саме гортензію найкрасивішою квіткою. Є один сорт гортензії, за його словами, яка починає цвісти білим кольо­ром, далі квітка стає рожевою, потім червоною і бордовою! Чо­тири рази змінює колір. Побачи­ти усю красу гортензій можна у липні та серпні (найпізніші сор­ти). На полі їх висадили таким чином, щоби вони відрізняли­ся за розміром, кольором, фор­мою та цвітінням. Щоб довший час можна було приїжджати і на­солоджуватися тим цвітінням.

Я все ж допитуюсь про мою улюблену лаванду. «Лаванду ми привезли з Нідерландів, — каже пан Назар. — Я багато подоро­жував. Вчився за кордоном. У Польщі викладав в універси­тетах. Бачив, як у Нідерландах створюють парки з рослин. Тож у мене виникло бажання ство­рити на Львівщині приватний парк. Спершу думав — з екзо­тичних дерев. Але для того, щоб відвідувачі отримували реаль­ні враження, — вирішив висади­ти квіти! Усього у парку 40 сортів рослин. (Пан Назар є справжнім колекціонером рослин, у його колекції є п’ятдесятирічний японський тис. — Авт.). У пев­ний момент я повністю змінив життя. Повернувся з Польщі до України. Коли почав активно працювати з рослинами, тре­ба було обирати — або рослини, або університетське викладан­ня. Рослини — перемогли» (усмі­хається. — Авт.).

Дізнаюся, що лаванду ви­користовують як пряність, так само, як, наприклад, розмарин. Її додають у чай, морозиво та ви­користовують у косметологіч­ній галузі. «Казкові поля — це ви­ключно соціальний проєкт. Я б дуже хотів, щоб наш регіон роз­вивався, і люди бачили цю красу, — додає наостанок Назар Зінько. — Але туристичний бік цієї спра­ви, на відміну від виробництва, ніколи не окупиться».

«Це буде перший рік, коли лавандове поле зацвіте»

Допомагає розвивати бізнес дружина пана Назара, Юлія Во­лошинська. Юлія пішла зі мною на лавандові поля, які ось-ось роз­квітнуть повною мірою! Вони займають гектар площі. Загалом, площа парку та виробництво за­ймають сорок гектарів! Тут проду­мана система поливу рослин. Але мені пощастило бачити лише де­кілька кущиків, які розпустилися. Запізнюється лаванда з цвітінням саме через затяжну зиму…

«Це буде перший рік, коли поле зацвіте. У попередні роки ми лаванду зрізали, щоби рос­лини краще розпускалися. Як воно квітне — ми теж цього року вперше побачимо. В якій кіль­кості воно квітне? Цього року будемо збирати урожай. Плану­ємо робити букети, декор. Люди люблять у шафу покласти для запаху, — каже Юля. — Коли ми почали цікавитися цією росли­ною, то дізналися, що в Україні є компанії, які її вирощують як си­ровину. А є такі, які вирощують як приправу (для цього є пев­ні сорти). Є перспектива збуту».

«Чи вибагливою є лаванда?» — запитую. «Знаєте, який у мене найбільший страх? Що наступної зими це поле може не перезиму­вати. Ми не застраховані від по­годних умов. Розквітне поле, ми його пофотографуємо. Може бути таке, що це буде єдиний раз, що ми його побачимо. Я знаю, що в інших парках цього року не вижи­ла лаванда. Це дуже ризикована справа. Бувають аномальні погод­ні умови. Цього року аномальний сніг. Ми дуже переживали, що сніг її притисне. Але, слава Богу, вона розпустилася, вижила. Ті, які біль­ше постраждали, виросли у мен­ші кущики. Але вони доростають, відновлюються. В цілому лаван­да цього року перезимувала до­бре. Якщо будуть якісь аномальні морози, що також не виключено, не знаємо, як вона поведеться. Є люди, які садять лаванду між хата­ми, — там дещо інший мікроклімат. Тут відкрите поле, вітри. Є свої зи­мові ризики».

«Чи багато людей доглядає за цими квітами?» — цікавлюся. «На цих полях працює близько трид­цяти людей. Ми пів року готували­ся до відкриття. Облаштували інф­раструктуру — магазин, туалети. Є дитячий майданчик. На це піш­ло багато фінансів. До речі, гор­тензію в Україні вирощують лише промислово. Наше поле гортен­зій — єдине публічне. Сподіває­мось на порядність та бережливе ставлення відвідувачів до рослин. (Є такі відвідувачі, які захочуть са­джанець прихопити зі собою. То і лаванду, і гортензію можна ку­пити у горщиках. (Лаванда — 150 грн, я собі горщик купила. — Авт.). Бо якщо усі зірвуть по квіточці, не буде на що дивитися…».