«У трирічному віці вперше почула, як звучить піаніно і як цікаво по ньому «проходити» пальцями...»

Одинадцятирічна Віра Семків перемагає у міжнародних музичних конкурсах. Дівчинка з дитинства не бачить, але любов до музики привела її у музичну школу імені Соломії Крушельницької. Незрячі діти вчаться читати за шрифтом Брайля — пальчиками намацують літери. А як можна навчитися грати по нотах, не бачачи їх?

Віра — одна з трійні. Коли дівчинці був місяць і десять днів, медики побачили, що у неї відшарувала­ся сітківка ока. До трьох років перене­сла чотири операції.

— Ті операції нічого не давали, а кож­на операція — це наркоз, — каже мама Віри Лілія Семків. — Ми з Івано-Фран­ківська, до Львова переїхали близько п’яти років тому. Перебралися сюди через Вірочку. Нам пропонували від­дати дитину у школу-інтернат, де на­вчаються незрячі діти. Вона б там була постійно, ми б її провідували лише у вихідні. Я була категорично проти, як могла віддати дитину і не бачити її?

Талант до музики батьки виявили, коли Вірі було три роки. Якось при­йшли у гості до куми, у якої вдома сто­яло піаніно. Вірочці настільки сподо­балося «бренькати» пальчиками по клавішах, що стала просити маму зно­ву піти у гості до хрещеної.

— Вона вже на той час могла підібра­ти на піаніно якусь нескладну мелодію, — каже пані Ліля. — Записали її у зви­чайну музичну школу у Франківську. Перша вчителька Людмила Микола­ївна навчила нашу дитину правильно сидіти за інструментом, розпізнавати клавіші. І у перший рік навчання Віра заграла академконцерт (іспит. — Г. Я.).

— Це була моя мрія, щоб Віра навча­лася у спеціалізованій музичній школі імені Соломії Крушельницької. Коли ми подавали документи до школи (там треба складати вступні іспити. — Г. Я.), розуміли, що шанси невеликі. Але ди­ректор школи Левко Закопець сказав: «А чому б і ні?». Наша дитина перша і єдина у цій школі незряча.

Допомогти взялася Оксана По­тимко, яка займається інклюзією (ко­манда Ресурсного центру освітніх ін­формаційних технологій для осіб з інвалідністю НУ «Львівська політех­ніка», яку очолює Оксана Потимко, — перша організація в Україні, яка опікується інклюзивною освітою не­зрячих дітей у загальноосвітніх шко­лах. — Г. Я. ). Це був складний процес, оскільки школа імені Крушельниць­кої належить до Міністерства культу­ри, а не Міністерства освіти. Довело­ся подолати бюрократичний бар’єр. Доклали надзусиль, щоб довести Мі­ністерству культури, що ця дівчинка — унікальна.

— Вірочка вступила у нашу школу на конкурсній основі, — розповіла журна­лістці «ВЗ» викладач-методист, за­служений діяч мистецтв України Людмила Закопець. — Мене всі за­питують, як я наважилася взяти таку дитину. Директор школи сказав мені: «Якщо ти не візьмеш цю талановиту ді­вчинку, її ніхто не візьме». Віра — над­звичайно талановита, але перші два місяці, коли заходила до мене у клас, я терпла від страху. Не знала, як поводи­тися, щоб не образити. Згодом пере­борола цей страх і вже з нетерпінням чекала на той момент, коли вона відчи­нить двері і сяде за інструмент.

— Як незряча дитина може чита­ти ноти?

— Довелося вивчити нотну систе­му Брайля. Я Вірочці зчитую ноти на нотному дублікаті, вона переписує шрифтом Брайля. Для того, щоб гра­ти на піаніно, дитина повинна однією рукою читати ноти, іншою грати. Лі­вою читає, правою — грає. Потім на­впаки. Найскладніше ці обидва нот­ні тексти вивчити напам’ять, а потім двома руками зіграти вивчені тексти. Ми з нею їздили у Харківську мис­тецьку школу для сліпих і слабозря­чих, де понад місяць вивчали нотну систему Брайля.

— А є магазини чи бібліотеки, де можна взяти ноти для незрячих?

— Це величезна проблема. Зверта­лася і до депутатів, писала у різні мі­ністерства. Ніхто не зацікавлений у тому, щоб такі діти не почувалися об­діленими. Тому доводиться замовляти ноти у Санкт-Петербурзі. Там є бібліо­тека для незрячих музикантів. Вірина мама має там контакт, і вони надсила­ють нам збірники нот. Хоча цю пробле­му можна вирішити у будь-якій дру­карні. До прикладу, ми з Вірою почали розучувати концерт Мирослава Ско­рика, але нема цього твору, написа­ного шрифтом Брайля. А на слух ми не граємо. Довелося самим писати ноти шрифтом Брайля.

Кілька днів тому Віра стала лауре­атом другої премії на конкурсі «Етю­ди Черні», який проводив Харків­ський інститут мистецтв. Серед 90 зрячих учасників отримала друге міс­це. У своїй школі серед учнів четвер­того класу Віра — найкраща піаністка, відмінниця у навчанні, лідер у класі. Збоку ніхто не скаже, що грає незряча дитина. А як чудово співає! Часто ви­ступає з «Піккардійською терцією».

Коли ми спілкувалися з Вірою, я по­просила щось мені заспівати. У цю ж мить почула чудове виконання пісні «Ялинка» .

— А чому віддала перевагу грі на піаніно? — запитую.

— У трирічному віці вперше почула, як звучить піаніно і як цікаво по ньому «проходити» пальцями. І тоді зрозумі­ла: це — моє.