Від сильних морозів лебедя прихистив Василь Максим’як із Борислава

Є такий мікрорайон у Бориславі: Тустановичі. Колись тутешній нафтовидобуток миттєво зробив багатіями жителів поселення. На городах і подвір’ях людей знайшли значні поклади «чорного золота», дехто не знав, куди гроші дівати. Були й такі, що винаймали коней, аби, похизувавшись, бричкою до Львова поїхати. Шкода, що, отримавши такий шанс від життя, місцевий люд не зміг дати раду грошам. Замість нього у Бориславі це зробили інші.

Щодо самих жителів Тустанович, то Бог обдарував їх іншими талантами та чеснотами. Місцеві люди дуже солідарні та дружні, а також щирі та співчутливі. Мало де таке побачиш, але на місцевому озері, яке у старі добрі часи славивилось своїм пляжем і чистою водою, дикі качки водяться. Лебеді живуть! Триває це роками.

Як не дивно, але нікому упродовж цього часу не спало на думку, «полювання» влаштувати. Громада уважно стежить, аби птахам було спокійно та добре, підгодовує їх. Качки настільки «одомашнились», що ледь не з рук корм беруть. Лебеді полохливіші, так близько до своїх опікунів-годувальників, якими деякі тустановицькі сім’ї стали для качок, не підходять.

Василь Максим’як, чиє обійстя сусідує з озером, один із тих, хто, можна сказати, щодня «спілкується» з птахами. 18 січня, коли мороз повністю скував плесо озера, зрозумів, що лебедям загрожує небезпека. Пішов берегом в одну сторону, потім — в іншу. Птахи ані на свист, ані на інші знаки не реагували. На щастя, не він один виявився небайдужим.

Згодом на телефонний дзвінок громади Тустанович відгукнулись бориславські рятувальники. Швидко приїхали на допомогу 18 лебедям, які на замерзлому озері, збившись у купу, незворушно спостерігали за тими, хто пробував до них дістатись. Птахи в руки не давались. Врешті-решт, спантеличені діями людей піднялись у небо та відлетіли. Крім одного.

Молодий лебідь мав травмоване крило. Довго з ним возились, через силу спіймали. Василь Максим’як, на чиєму подвір’ї є кілька господарських приміщень, взяв його до себе.

Настеливши на підлозі колишнього курника сіна, приніс «гостю» зерна та покришеного хліба. І про рибу подбав.

Птах на всі ці знаки уваги, можна сказати, не реагував. На їжу не накинувся. Трішки «скуштував» капусти. І все. Усе, що потрібно для підтримки життя Бусі, як пан Василь називає нового члена своєї сім’ї, птах знаходить в одному із закутків городу, де господар має маленький ставок.

Цілими днями там «плескається». Занурюючи голову у воду, щось дістає та ковтає. Цим і харчується. Була там і риба-мальок …

«Підозрюю, що її більше немає», — сміється наш співрозмовник.

Подивитись на лебедя приходять сусіди. Птах цих відвідин не любить. На тих, хто підходить занадто близько або ж робить якісь різкі рухи, реагує нервово. Розмахуючи крилами, трішки піднімає власне тіло з води та грізно шипить.

«Мені так само „дістається“ від нього зранку, коли відпускаю з приміщення, де ночує, щоб до ставка „пошкандибав“ собі», — розповідає господар.

Головне у такі хвилини зберегти спокій. Тоді птах заспокоюється. Трішки «пошипівши», присідає назад на своє місце. Лише після цього до нього можна підійти. Це не означає, що він вже адаптувався. Лебідь, і це добре розуміє його теперішній опікун, повинен повернутись до своєї рідної «стихії».

Василь Максим’як мріє про той день, коли птах знову почне жити у своєму природному середовищі — там, де його місце.

Має великі шанси на це: лебеді, які 18 січня знялися з озера у Тустановичах, далеко не відлетіли. Їх бачили на сусідньому озері в Трускавці. Нехай, якщо їм там краще, перезимують. Навесні ж, коли по-справжньому потепліє, молодого лебедя повернуть до його сім’ї.

«Буду радий, коли це вдасться», — запевняє Василь Максим’як.