Андре вчить українську, щоб приїхати до родичів на Волинь

«Я нарешті зустрів свою сім’ю!» — написав щасливий Андре Вам Бік із Бразилії у соцмережах. Його корені — з волинського села Смідина, що у Старовижівському районі. Родина, яка на 85 років втратила зв’язок, лише тепер об’єдналася — завдяки наполегливому іноземцеві, закоханому в Україну.

— Наша родина розкидана по світу, — розповідає Олена Цалай, для якої Андре, як виявилося, є племінником. — По татові маємо близьких у Канаді, а по мамі, дума­ли, в Аргентині. А виявилося, що не там, а в Бразилії.

Жінка розповідає, усе почалося з ого­лошення у соцмережах. Хтось розіслав по групах в Інтернеті повідомлення від Ан­дре Вам Біка з Бразилії. Хлопець писав, що має родичів, які виїхали з України да­лекого 1935 року. Коли починав пошук, не знав ні адрес, ні прізвищ, ні імен, адже всі документи були втрачені. Надії на те, що знайде якусь інформацію, було мало. Та невдовзі йому стали надходити повідо­млення: «Андре, це ми!».

— Але, знаєте, він тим листам не вірив, — розповідає його волинська сестричка у четвертому коліні Катя Цалай. — Як нам потім зізнався, їхні оповіді і факти, які він знав від прабабусі Тетяни, не збігалися. А прабабуся померла, як Андре було вісім років, тому у пам’яті мав від неї про Укра­їну багато спогадів.

Та врешті-решт спрацювало «сарафан­не радіо». Оголошення від Андре випад­ково потрапило на очі сестрі пані Олени. Вона відписала — і хлопець родину при­знав! Як виявилося, найкращий товариш Андре теж має в Україні по Цалаях родину.

— Коли Андре нам надіслав фотографії, відразу помітили, що бабуся Тетяна так схожа на мою маму Марію, — розповідає Олена Василівна. — Вони — тітка і племін­ниця, бо мама була донькою рідної сестри Тані Євлалії. Ми плакали… Згадується, мама весь час казала: «От було б добре мати хоч вісточку від них». Думала, чи живі. Так і померла у здогадках.

Цалаї знають про українське минуле сво­єї прабабусі Тані Козел небагато. Кажуть, ви­їжджали зі Смідина разом зі своїм чоловіком Миколою зовсім молодими. Їй було 23, йому — 25. Діток ще не мали, тож зважилися шука­ти щастя-долі на іншому континенті. Разом з ними подалася у нелегку подорож ще одна сім’я односельчан. Спочатку родина трима­ла зв’язок через листування (Таня переда­вала вісточки сестрі Велці), та потім він обі­рвався, адже у Смідин увійшла радянська влада (до 1939 р. ці українські землі належа­ли Польщі).

Про подальшу долю прабабусі Тетяни та прадіда Миколи розповідає Андре. Спочатку бідували. Сіяли пшеницю та жито, однак це не давало зиску — ледь зводили кінці з кінця­ми… А «піднялися» на картоплі. Коли зайня­лися фермерством, стало жити легше.

— Мій прадід дуже хотів повернутися в Україну, — написав Андреа Вам Бік. — Його сім’я, яка нині живе у Ковелі, досі зберігає листи та фотографії від нього. Була надія колись побачитися. Прадід шукав можли­вість повернутися десь у 60-х роках минуло­го століття. Але це виявилось неможливим. Сім’я вже була велика, мали семеро дітей. Помер прадід до мого народження. А от пра­бабуся Таня багато мені розповідала. Я чув її гарну мову — досі в мені звучить.

Андре почав самостійно вивчати укра­їнську. Спочатку допомагав онлайн-пере­кладач, а тепер все рідше ним послуго­вується, старається писати самостійно. І розмовляти. Бідкається, українська важ­ка для вивчення, зокрема, має багато від­мінків. Зате мелодійна. Андре наполегли­во тренує у вимові свої «й», «сь» та «ць». До речі, відразу відмовився від спілкування зі своєю волинською родиною англійською мовою — лише українською.

— Андре настільки цікавий! — ділиться його сестра Катя зі Смідина. — Читає укра­їнську газету, яку видає діаспора. Роз­повідає, що подорожує по Бразилії. Там є містечка діаспор — українські, німецькі, французькі… Кожен народ робив собі ма­леньку державу у Бразилії. Андре поїздив, пофотографував. І млин, і українську церк­ву, і магазини з нашими солодощами, ви­шиванками і намистом. У спілкуванні легко з ним, має гарне почуття гумору, мріє від­відати Карпати й побачити сніг. Захоплю­ється нашими сучасними піснями, музи­кою. Мені здається, у нас мало українців, які люблять Україну так, як Андре.

Андре неодружений, живе з мамою. За освітою агроном, але хотів би ще ста­ти офіцером екологічної поліції. Мріє, аби карантин закінчився, і він зміг прилетіти в Україну, аби все побачити на власні очі й усіх рідних обійняти. А ще має бажання тут знайти собі дружину й відгуляти весіл­ля за українським звичаєм — із короваєм. А поки що замовив собі зі Смідина видання місцевої краєзнавиці про це село. Каже, це буде його настільна книга.

— Мене часто запитують, навіщо було шукати родичів в Україні, — каже Андре. — Я відповідаю: «Щоб знати своє коріння!». Я маю українську кров, і мій обов'язок знати історію своїх предків і шанувати її.

До речі, Андре вже готує велику книгу про свій рід. Тепер це для нього — справа життя.