Токар, який користується «Шанель» (відео)

«Роби гарно, бо погано і без тебе вийде», — теза з якою Максим Когут йде по життю. Він власник майстерні з металообробки, де на замовлення виготовляє і деталі до натівських танків, і більш ювелірну роботу — механізми для годинників. Весь процес роботи знімає на камеру, сам монтує відео і викладає на свій ютуб-канал «Дядько Максим». Контент настільки став популярним, що ютуб присвоїв його каналу «срібну» кнопку (надається за 100 тисяч підписників). Про бізнес та розвиток україномовного сегменту в ютуб ми розпитали найвідомішого токаря України.

— Чому дядько Максим?

— Це прізвисько ще зі шкільної парти. Я був найвищий у класі, любив щось руками покрутити і класний керівник мене назначила у класі завгоспом. Ремонтував парти, замки, вішав картини. Відтак якщо щось поламалось, казали: «Дядько Максим прийде — зробить». З того часу «прилипло». Напевно у 90 людей зі 100 я у телефонній книжці записаний як «дядько Максим». Коли постало питання як назвати ютуб канал, роздумів не було.

— За освітою ви економіст, що привело у майстерню?

— Матінку-природу не здуриш. З малку любив щось крутити. Все почалось з велосипедів, мопедів, мотоциклів, автомобілів, але більше подобався процес не ремонту, а виготовлення чогось. Я самоучка, у мене нема технічної освіти, роблю те, що люблю і що виходить.

— Навчалися металообробці по книжках чи ютубу?

— Учився ще по книжках і у старих майстрів.

— А зараз відчуваєте себе наставником?

— Часто чую від людей, що я сильний мотиватор. Спочатку не вірив, коли мені казали, що мої відео використовують як навчальні у технікумах, поки не побачив фотографію, як в аудиторії на проекторі транслюють відео, щоб показати процес з елементарним поясненням, на пальцях, так би мовити. Якщо це «наставництво», я тільки «за».

— Ви починали з гаража у Тернополі, тепер розрослися до великої майстерні…

— Починав з маленького станочка, який стояв на третьому поверсі панельного будинку позаду ліфта. Батько зробив комору, де у будинках є сміттєпровід (він був недіючий), поставив двері і це був мій старт. Потім обладнання стало більше і переїхав в гараж. А коли у гаражі вже не було місця для дідусевої машини, яка ночувала на вулиці, бо мені бракувало місця, тоді переїхав в більше приміщення в Тернополі, а потім побудував тут (у Малехові, біля Львова — авт.) і перевіз все обладнання.

— І тоді прийшла ідея все знімати для ютубу?

— Блог став популярним на момент переїзду, коли всі бачили як обладнання вантажилось на машини, перевозилось. Глядачі мене підтримували. Люди чекали відкриття, я до останнього тримав інтригу як буде виглядати майстерня, тобто всі бачили, як станки вивозяться, а куди завозяться не показував. Показав, коли вже все було підключено, розставлено.

Майстерня вже тут п'ятий рік, деякі верстати пройшли оновлення, деякі продалися, деякі нові. Місця стає все менше і менше.

— Заробляєте на металообробці?

— Це виключно мій основний заробіток.

— А ютуб?

— Не ставив собі це за мету. Це була реклама моїх послуг, багато клієнтів, партнерів прийшло завдяки ютуб-каналу. Я не знав, що ютуб за це платить. Мій кум Юрко розказав, що таке монетизація, пояснив алгоритм, що канал мої відео використовують як рекламний майданчик. Зараз ютуб дає певний дохід, не можу сказати, що це захмарно: для когось — ціла зарплата, для когось — копійки. Але цих грошей вистачає на оплату електроенергії, закупівлю інструменту, розхідних матеріалів.

— Зйомку, монтаж своїх відеороликів робите самі?

— Так, все сам: режисер, постановник, монтажер. Починалось все з мильниці, яка висить на цвяху в майстерні.

— Свій блог на каналі починали з російської мови. Коли стався переломний момент і перейшли на українську?

— Десь перед Майданом. Головна мета — створювати саме український продукт, я не гнався за аудиторією, бо якби розмовляв російською чи англійською, аудиторія була б ще більша. А коли розпочався Майдан, тоді й діватись не було куди. Спочатку був великий виплеск незадоволення з боку російськомовної аудиторії: «ми не панимаем, что ето такое». Дехто відписався, але на той момент такого контенту не було у ніші металообробки. Зараз деякі росіяни, кажуть: «Благодаря вам я понимаю украинский язик».

Коли починав, мені ютуб аналітики казали, що 75 тисяч — мій максимум, бо це вузька спеціалізація, україномовний контент. Але я 100 тисяч набрав дуже швидко, зараз вже маю 125 тисяч. Читаючи коментарі, натрапляю на такі: «Я пекар, але не пропускаю жодного відео на цьому каналі».

— У чому ж успіх вашого ютубу? Тема дуже нішева…

-Мене хлопці кажуть, що купили камеру за 1000 доларів, світло ще за 500 і не можуть набрати тисячу підписників. А у мене відеокамера за 3 тисячі гривень, штатив за 500 гривень — і це вся моя кіностудія. Моя мета — щиро поділитись інформацією, люди це відчувають.

— Карантин вплинув на ваш бізнес?

— Ні. У мене, наприклад, є замовники, які роблять ковбасу. У них великі потужні м’ясорубки, які треба ремонтувати, виготовляти для них шестерні, заточувати ночі. Мотоциклісти звертаються.

— Що найшаленіше виготовляли?

— Останнє замовлення — це шестерні до німецького танка. На їх виготовлення пішло шість днів. Мені надіслали взірці, зношені з поламаними зубами, заготівка їхала з Дніпра, бо не зміг у Львові знайти такого великого матеріалу. Коли до мене звернулись — не повірив, що до такого доріс. Я виготовляв шестерні до наручного годинника, маленькі, це майже ювелірна робота.

— Попри те, що вас дивляться онлайн, проводите також офлайн зустрічі. Я знайшла відео з 2017 року, де вас у Києві оточили фанати.

— Це було жива зустріч, присвячена 75-тисячам підписників на моєму ютубі. Я приїхав до Києва, біля пам’ятника Максиму Рильському зібрались купа людей. Я думав буде 10 людей чи 20 людей, а прийшло кілька сотень: приїхало купа людей, навіть з-за кордону були. Друга зустріч була у Львові, в будинку Гната Хоткевича. Це вже було після 100 тисяч підписників.

— Якими парфумами користуєтеся?

— Натякаєте на історію про «Шанель»? Люди дивляться відео під мікроскопом: звертають увагу на порізи, по тому як загоюється поріз визначають хронологію запису відео. Був випадок, коли у кадр потрапив корок з емблемою «Шанель» і коментарях говорили лише, що це перший токар, який користується парфумами «Шанель».

Час від часу, ми запускаємо благодійні акції для збору коштів для хворих дітей. Крім того, робимо пакунки для станції юних техніків, тому що ці речі дуже сильно допомагають для розвитку молоді: збираємо інструменти, матеріали і відсилаємо.

-Згадали про юних техніків. Рівень освіти, зокрема технічної, в Україні знижується…

— Це колосальна проблема: програма технічної освіти застаріла. Дітей досі вчать ремонтувати Жигулі, Москвичі, Волги і такий учень, навіть якщо завершить навчання з відзнакою, стає профнепридатним. Те саме стосується металообробки.

-Які плани собі ставите?

-Це вже фініш. Упродовж кількох тижнів робив складну деталь, у цей час прийшла у майстерню знайома з Парижа і каже: «Ніколи би не подумала, що таку деталь можна зробити в домашніх умовах». З приватного сектору я вже витиснув все можливе. Розглядаю варіант переїзду у промзону.