«Скликали людей, палили вологу солому, аби врятувати персики від морозу»

Під’їжджаючи до Городка, милуєшся величезним яблучним садом. І хоча цим деревам уже кілька років, на фоні ріпаку, кукурудзи, а тепер ще й соняшнику, які заполонили частину полів, фруктовий сад виглядає незвично. «Та що яблука, ближче до Шегинь вирощують персики. Кажуть, що збирають по тонні щодня», — здивувала мене однокласниця. Знаю, що багато господарів тепер мають персики та абрикоси у своїх садах. Утім, це швидше як експеримент — виросте щось з того чи ні. Але щоб вирощувати на Львівщині персики у промислових масштабах? Тут все-таки не Херсон, не такий клімат! А цьогорічні травневі заморозки далеко не всі яблуні та груші пережили, не те щоб південний персик.

Попри несприятливу пого­ду, з саду, що у селі Волиця Мос­тиського району, і справді збира­ють тонну-дві персиків щодня. Площа тут чималенька — майже чотири га, на яких росте 4000 дерев.

Як виявилось, заклав цей сад Почесний консул Його Величності Короля Бельгії у Львові Ярослав Гарцула, який родом з цих кра­їв. Ярослав Гарцула є також відомим у Львові підприємцем, але його бізнес аж ніяк не пов’язаний з сільським господар­ством. Відтак чи не перше питання, яке у мене виникло, було: «Навіщо вам це?».

— Мабуть, дався взнаки потяг до зем­лі, закладений генетично. У мене батько колись працював у колгоспі в Твіржі голо­вним бухгалтером. Багато з родини мали велику господарку на території тепе­рішньої Польщі. Але це дуже важка пра­ця. Колись мій друг сказав, що закопав у землю 100 тисяч доларів і не знає, чи викопає. Виявилось, він посадив спар­жу. Тепер добре розумію його гризоту, — каже Ярослав Гарцула. — Я аналізував середньодобову температуру у Львів­ській області. Побачив, що вона поступо­во зростає. У нас, звичайно, не Африка, але тепла цілком достатньо, аби вирос­тити персик, який вважається культу­рою теплолюбивою. В якийсь момент подумав, а чому б не вирощувати пер­сики у нас в селі. Тим більше, що у мене є знайомий, який займається селекцією та вирощуванням щеп американського сорту. Кожен бізнес починається з олівця та калькулятора. Перед тим, як купува­ти персикові щепи, я порахував наскіль­ки рентабельним це може бути. Нашо­му саду третій рік, і це фактично перший суттєвий урожай, який ми отримали. Але плодоносити на повну силу дерева по­чнуть лише на п’ятий рік. Лише тоді мож­на буде говорити, окупився цей сад чи ні. За ці три роки вклав уже 3,5 млн грн.

Нині у Волиці вирощують п’ять сор­тів персика, в тому числі інжирний. Ран­ні персики дозрівають ще на початку літа. За ними йде інжирний персик. Він най­солодший з усіх, і найбільше цінується. Зараз збирають персики сорту Флемінг Фюрі. Останньою дозріє нектаринка. 11 серпня персиковий сад встановив «осо­бистий рекорд». За день тут вдалось зі­брати 3,2 тонни персиків. Зі збутом про­блем нема. Хтось приїжджає особисто, аби купити собі персиків просто з саду (по 30 грн/кг), приїжджають і перекупники. Є замовники, які беруть великими партія­ми. Загалом мостиські персики уже по­стачають у кілька областей.

Ярослав Гарцула їздив на «Шувар» по­дивитись, якими персиками там торгу­ють. Каже, фрукти з його саду виявились навіть солодшими за південців. Крім того, вони безпечні, адже при нормі ні­тратів 60 мг/кг, у їхніх — менше 30. Мож­ливо, їх там і зовсім нема, але на прила­ді, яким вимірюють кількість нітратів, 30 — мінімальна позначка.

«Посадити сад — як народити дитину. Сад потребує постійного догляду, ліку­вання, навіть вставати посеред ночі дово­диться. Приходить весна, зацвітає персик — і закінчується спокій. Треба дивитись на п’ять-сім різних сайтів з прогнозом по­годи, аби прорахувати, що у якийсь день може бути заморозок -5/-7. Тоді дово­диться вночі збирати людей та захищати сад від морозу. Цього року використову­вали старовинну тактику — палили мокру солому. Вона не горить, а лише димить, але це все одно захищає сад. Крім того, перед заморозками треба обприскати сад. Так само, як у людини кров рухається по тілу, так у деревцях рухається рідина, яка забезпечує персик поживними речо­винами. Треба вжити спеціальний препа­рат, який прискорює рух цієї речовини, і це допомагає, аби квітка не замерзла. У нас доходило до -7, і наш сад витримав. Вимерзло десь відсотків 10, і я вважаю, що це хороший показник. Це при тому, що ми використовуємо лише органічні речо­вини для захисту рослин».

Пан Гарцула скаржиться, що зараз не­можливо знайти толкового агронома. І це при тому, що біля Львова є цілий сіль­госпуніверситет. «Я звертався до ректо­ра Дублянського університету, аби нам дали агронома. Готовий був допомогти і з житлом у Мостиському районі чи опла­чувати доїзд, платити хорошу заробіт­ну плату. Але мені так і не запропонува­ли людини, яка може у перспективі стати хорошим агрономом. Не знаю, чи люди не захотіли, чи виїхали усі на заробітки. Для чого мати вищий навчальний заклад, якщо нема спеціалістів, які можуть пра­цювати за фахом? Тоді подумав: а що, я, окрім своїх чотирьох вищих освіт, не освою професію агронома? І почав вчи­тись. Цьогорічний досвід, коли у нас три місяці стажувався агроном-аспірант, по­казав, що ми знаємо більше від нього, а він вчився в аспірантурі, — дивується Ярослав Гарцула. — Часом доводиться вчитись і на помилках. Наприклад, треба робити спеціальні розтяжки, які укріплю­ють верхню частину дерева. Цього року десь у п’ятнадцяти дерев зламались верхи від ваги урожаю. Ми не встигли по­дивитись, і дерева не витримали наван­таження. Ну, у нас був агроном, який вва­жав, що 5% збитків це нормально. А мені не цікаво мати агронома, який планує 5% збитків. Є речі, на які не можна вплинути — наприклад, град, цього року було дуже багато дощів, і деякі персики почали гни­ти. Але те, що гілки можуть не витримати навантаження і зламатись, можна було передбачити».

Пан Гарцула хотів би створити підпри­ємство, яке займатиметься переробкою фруктів та овочів. Утім, за словами під­приємця, йому бракує підтримки від ке­рівництва ОТГ. «Складається враження, наче люди думають, що ти цю землю за­береш на плечі і вивезеш за кордон. Хоча знаю приклади по інших ОТГ, коли голо­ва приходить до фермера і просить: от ти посадив 40 га саду, давай я тобі ще 10 га виділю. Бо це робочі місця. У мене постійно працює три працівники, але на збір урожаю треба двадцять-тридцять осіб. Якщо зростають обсяги, є сенс го­ворити про завод з переробки овочів та фруктів. Наприклад, поставити маши­ну, яка очищує персик, і робити з нього компоти, конфітюри, мармелад. Але має бути зацікавленість у цьому на місцевому рівні», — каже Ярослав Гарцула.