«Cтав на коліно, простягнув руку, у якій була каблучка...»

Справжній шквал коментарів викликав пост Віри Сиряміни у соцмережах, яка опублікувала фото своєї хрещеної мами Віри зі шлюбної церемонії. І підписала: «Це моя хрещена Віра, їй 70+, і вона вийшла заміж». Коханню, справді, усі віки підвладні.

Історія кохання Віри Ми­колаївни Таляронок та її чо­ловіка Ігоря Михайлови­ча — романтична і світла. Вони знайомі вже 52 роки. Працюва­ли разом у колишньому Пала­ці піонерів.

— Я закінчила Львівський уні­верситет, — розповіла журна­лістові «ВЗ» Віра Миколаївна. — Мій теперішній чоловік вчився у Санкт-Петербурзі, в училищі імені Мухіна. Він архітектор. Ко­жен з нас мав свої сім’ї і дітей. Коли ми познайомилися, Ігор працював художником, а я — у кабінеті виховної роботи. То був 1967 рік. Ми були друзями ба­гато років. Мої діти народилися, коли ми вже зналися, а у нього на той час вже був син. 13 років тому пішла з життя дружина Іго­ря, п’ять років тому помер мій чоловік. Усе наше з Ігорем жит­тя — це був лише творчий союз. А тепер вирішили, що маємо бути разом. Йому 79 років, мені — 76.

— Як вирішили об’єднати свої долі?

— Він жив сам багато років, як і я. Ми люди іншої форма­ції. На вільні стосунки не були готові, тому й одружилися.

— Як на це зреагували ваші діти?

— Дуже добре. І нам це було дуже приємно.

— Ви запитали: через який шлях я знайшов дорогу до сер­ця Віри Миколаївни, — долучив­ся до розмови пан Ігор. — На­самперед через те, що вона — творча натура. А ще — поете­са. Пише чудові вірші усе життя. Має дві збірки, які оформлював я і робив до них передмови. Для нас сцена — другий дім. Усі кон­церти, спектаклі, які ми ставимо разом, серед яких є професій­ні актори і співаки — допомага­ли нашій дружбі. А тепер настав час запитати одне в одного: а чи не об’єднати нам свої зусилля? І разом вирішили: треба.

— А у молодшому віці ви за­дивлялися на Віру Миколаїв­ну?

— Зараз вона — красуня. А тоді була ще гарнішою, але між нами не було отого високого польо­ту. Але ще давно чоловіки, які зустрічалися на її шляху, каза­ли: «Яка гарна і розумна жінка».

— А як ви освідчилися пані Вірі?

— Коли зважився на це, ба­чив, що і вона вже «на підході» (сміється. — Г. Я.). Одного разу став на коліно, простягнув руку, у якій була каблучка, і запропо­нував їй не лише руку і серце, а й усього себе. З моїми уподобан­нями, можливостями… Тішуся, що вона погодилася без будь-яких вагань.

— Як відбулося весілля у час карантину?

— Два місяці перед тим ми подали заяву онлайн до рацсу, нам призначили дату одружен­ня, і 22 травня ми зі свідками — нашими друзями і одружилися.

— Ви оселилися у дружини?

— Наразі я готую свою квар­тиру для того, щоб привести мою Віру у наше сімейне гніз­дечко.

— Яка Віра Миколаївна гос­подиня?

— О… Кажуть, що шлях до чо­ловіка лежить через його шлу­нок. Але це неправда. Я знаю Вірину кухню дуже багато ро­ків, бо здавна родинами свят­кували дні народження і різ­ні свята. Давно знав, що Віра — це майстер кулінарного мис­тецтва. Але не цим вона мене взяла (сміється. — Г. Я.). Вона мене взяла своїм розумом, грає і читає, веде концерти разом зі мною, бере участь у спектаклях, пише вірші, сценарії… Ось усім цим і поклала мене на лопат­ки. А її кулінарні здібності йшли другим пунктом.

— Гучного весілля не було?

— Зібрали найрідніших, бо ж ми не лише батьки і бабуся з дідом, а ще й прадід і пра­бабуся. Тож родина у нас ве­лика.