«Цілування хреста чи ікон ще ніколи людям не нашкодило»

На тлі тривожних новин про епідемію коронавірусу, коли люди у деяких країнах ходять у масках та уникають непотрібних контактів, гостро виникає питання щодо відвідування заходів масового скупчення людей — театрів, концертних залів, а також храмів. Кілька днів тому моя знайома ховала когось з родини. На парастасі, під час останнього цілування, усі підходили до священника і цілували хрест. І це коли — у час загрози коронавірусу! У час, коли вузи, школи і садочки закривають на карантин. Намагаються не подавати руки одне одному і можновладці. Наприклад, під час зустрічі з представниками об’єднань мігрантів у Берліні міністр внутрішніх справ ФРН Хорст Зеєнхофер не потиснув руки канцлеру Ангелі Меркель. Він боїться коронавірусу.

На думку більшості священнослужителів, у ви­падку Євхаристії благого­віння перед таїнством має бути таким, щоб знімати будь-який страх не лише перед хворобою, а й перед смертю. Тобто Церк­ва твердо сповідує, що причас­тя не лише ніколи не може стати причиною хвороби, а навпаки, провадить нас до одужання не лише душі, а й тіла. Кожна гли­боко віруюча людина знає, що від святого предмета, до яко­го ми проникаємо з вірою, буде лише духовна і тілесна користь.

Чи є ризик заразитися віру­сом, прикладаючись до ікон, хреста чи навіть під час при­частя? З таким запитанням журналіст «ВЗ» звернулася до доктора богослов`я та па­тристичних наук отця Юсти­на Бойка.

— Засоби гігієни зобов’язують усіх, однак коли йдеться про елементи віри, то вони ще ні­коли людям не нашкодили, — каже отець Юстин. — Чи то ці­лування хреста, чи цілування ікон. Ми маємо надію, що Бог усім кермує. Тут треба відділи­ти речі віри і ті речі, які належать до гігієни. Бо таким чином мож­на заборонити молодим людям цілуватися. І тоді постане запи­тання: чи можна у час коронаві­русу цілуватися?

— Але ж цілується хлопець лише з однією дівчиною. А у випадку, який я назвала, про­ходить близько 50-ти осіб… Чи не можна лише чолом при­кластися до хреста?

— Слухайте: можуть прикла­датися чолом, можуть цілувати — кому як пасує.

— А Святе причастя у нас дають усім з однієї ложеч­ки. Знаю, що усі священни­ки кажуть широко відкри­вати уста, щоб тієї ложечки не облизувати. Але ж є різ­ні люди: хтось дослухаєть­ся до прохання, а хтось на­магається таки лизнути ту ложечку. Чи не час нам уже перейти, як, скажімо, у Ри­мо-католицькій церкві, до оплаток, коли кожна люди­на сама собі їх бере?

— Це не моя компетенція. Насправді у Римо-католицькій церкві так не є. Там подає свя­щенник у руки або вкладає в уста віруючому причастя. Щодо змін літургійних, це питання до Синоду єпископів Церкви. І не лише Греко-католицької, а й Православної.

Пригадую випадок, коли то­рік в одному з сіл Львівської області діти йшли до Першо­го причастя. Очевидно, одна дитина була хвора на кір. Усіх дітей отець причащав одні­єю ложечкою. За дуже корот­кий час у селі почалася епіде­мія кору…

А тим часом…

Наприкінці лютого цього року Корейська ми­трополія Константинопольського патріархату опублікувала правила поведінки у храмі, що ді­ють на час коронавірусу, які було узгоджено з Мі­ністерством охорони здоров’я Південної Кореї. У Правилах йдеться, що парафіяни на Літургію повинні з’являтися лише у масках, дезінфікува­ти руки спеціальним засобом, що є при вході до храму, а також не повинні цілувати ікон, а лише їм кланятися. Вірним не бажано нікому тиснути руку і цілувати руки представникам духовенства. Вони не отримують просфори від духовенства, а самі беруть їх, коли виходять з храму. У німецько­му Кельні на час коронавірусної інфекції виріши­ли не наповнювати чаші свяченою водицею. Ві­руючі не будуть змочувати пальці у свяченій воді. Від цього наразі доведеться відмовитися, як і від ритуального рукостискання — побажання миру, любові і єдності під час церковного Богослужін­ня. Парафіян проситимуть замість цього усміхну­тися і кивнути одне одному головою. Окрім того, священники у Кельнському соборі кластимуть євхаристичний хліб лише у руки, а не на язик, як це робили до коронавірусу.