«Наше життя розділилося на «до» і «після»

Маєте п’ять хвилин на те, аби «вмістити своє життя у валізу». А саме — відшукати у своїй квартирі та скласти у валізу найнеобхідніші речі: паспорт, ідентифікаційний код, папку із майновими документами, гаманець, гроші, аптечку, ключі, телефон та ноутбук із зарядними пристроями, плед, теплі речі, рушник. І останнє — річ на пам’ять про рідну домівку, яку, можливо, покидаєш назавжди…

Зібрали (чи не зібрали) ва­лізу? Лунає сирена, і на вас чекає наступний етап: блискавичний від’їзд, можли­во, навіть під бомбардуванням, контрольно-пропускний пункт. А далі — нове місто, де треба зна­йти помешкання, влаштуватися на роботу і почати життя спочат­ку. Ви — переселенець, вимуше­но переміщена особа, або ско­рочено — ВПО.

Усі ці сумні реалії життя пе­реселенців можна відчути «на власній шкурі», пройшовши че­рез інтерактивну інсталяцію «Вмісти своє життя у валізу», що відкрилася у Львівському палаці мистецтв. Проєкт втіле­ний ГО «Інтерньюз-Україна» за кошти Чорноморського фонду регіонального співробітництва Німецького фонду Маршалла (BST). Інсталяція знайомить із долями більш ніж півтора міль­йона вимушених переселенців із Криму та Донбасу. Мета про­єкту — подолання стереотипів та упереджень щодо переселен­ців, поглиблення взаєморозу­міння між жителями різних регі­онів України.

Журналіст «ВЗ» пройшла «тест-драйв» проєкту. В одній із залів облаштована імітація кім­нати: шафи, стіл, стілець, ди­ван. Треба знайти потрібні речі і скласти їх у велику валізу. За 5 хвилин я змогла відшукати лише 300 гривень і взяти іконку на пам’ять… У наступній кімнаті мені на голову вдягли спеціальні окуляри. У них я побачила відео, як переселенці проходять через КПП, стоять у чергах за оформ­ленням довідок, облаштовують малесеньке зйомне житло… І це все — життя реальних людей, які мешкають поруч із нами вже п’ятий рік.

«Ми збирали свої валізи під обстрілами, місяць потім жили в іншій квартирі, — розповіла одна з гідів інсталяції, переселенка з Донецька Наталія Жеребцо­ва. — Борони Боже комусь таке пережити. Словами це немож­ливо передати, а цей проєкт допомагає відчути, як усе було насправді. Думаю, він допомо­же людям. Ми в Донецьку зали­шили практично все. Наше жит­тя розділилося на „до“ і „після“. Але у Львові для нас з’явилися нові можливості, почалося нове життя. Тут ми вже п’ятий рік. Я за освітою викладач, викладала у репетиторському центрі, пра­цювала на різних посадах, ми виживали, пристосовувалися. Одна з наших донеччанок, теж викладач, тут відкрила у себе талант створення одягу. Мій син Тимофій Жеребцов, піаніст, отримав відзнаку „Талант Льво­ва-2019“. Приємно, що хлопчи­ка з Донецька у Львові прийня­ли дуже добре».

«За ці роки у Львові внутріш­ньо переміщених осіб було 9 ти­сяч. Тепер їх поменшало — зараз 7,5 тисячі, — розповів начальник управління соцзахисту Львів­ської міськради Ігор Кобрин. — Із них працездатного віку — близько 5 тисяч, а працюють із них близько 3,5 тисячі. Десь до 1,5 тисячі офіційно не працюють, але не факт, що вони не мають зайнятості. Можливо, хтось шу­кає роботу чи працює неофіцій­но. У перші роки (із 2014-го) ро­ботодавці не дуже хотіли брати переселенців на роботу. Але за­раз ситуація змінилася, бо впро­ваджено низку проєктів спільно із Львівською ОДА. Це, зокрема, пілотний проєкт „Рука допомо­ги“, який сприяв переселенцям у пошуку роботи і дав хороші ре­зультати».

«Рука допомоги» — це дер­жавна програма, але допома­гають переселенцям і багато громадських організацій та ініціатив, — говорить радник мі­ністра соцполітики України з питань ВПО у Львівській об­ласті Оксана Яковець. — Під­тримували, зокрема, Міжнарод­на організація з міграції — через Центр «Жіночі перспективи», Благодійний фонд «Відроджен­ня» та інші. Це допомогло вия­вити багато позитивних історій успіху серед переселенців".

Проєкт «Вмісти своє життя у валізу» вже був успішно пред­ставлений у Києві, а після Льво­ва поїде в Одесу, де експонува­тиметься 11−31 липня. Вхід на інтерактивну інсталяцію — віль­ний.