Школу у Віжомлі будував… Кароль Войтила

Село Віжомлю від Львова відділяє якихось 60 кілометрів. За останнім переписом у селі мешкають 1200 осіб. Перша згадка про Віжомлю сягає ХІV століття. Гордістю села є відомість про те, що у липні-серпні 1939 року тут був майбутній Папа Римський Іван Павло І І. Проходячи військовий вишкіл у селі Віжомля як студент Ягеллонського університету, у костелі Святого Йосифа молився 19-річний Кароль Войтила (тепер церква Усікновення Голови Івана Хрестителя). Віжомляни вирішили увічнити цю історичну подію. Про неї нагадуватиме пам’ятна дошка на фасаді церкви, яку урочисто відкрили 4 травня.

Ідейним натхненником зі збереження пам’яті є уро­дженець Віжомлі заслуже­ний працівник промисловості України, академік інженерної Академії наук Володимир Му­сянович. Автор проекту — заслужений діяч мистецтв Орест Скоп. Бізнесмен Ростис­лав Говзан, який називає себе ві­жомлянином через те, що при­дбав дачу поблизу села, бере активну фінансову участь у його житті.

Відкривали пам’ятну дошку не лише вірні греко-католиць­кої церкви Усікновення Голови Івана Хрестителя. Настоятель храму отець Михайло Ганяк за­просив настоятеля української православної церкви села отця Петра Кривозірка і усю грома­ду Віжомлі, отця Анатолія з ри­мо-католицького костелу Су­дової Вишні, священиків інших храмів.

Про перебування Кароля Войтили у Віжомлі свого часу розповідали очевидці, яких, на жаль, вже нема. Керівник шкільного Краєзнавчого му­зею Наталя Вархоляк записа­ла їхні спогади.

— У передвоєнні тижні 1939 року до Віжомлі приїхала група студентів Ягеллонського універ­ситету для обов’язкового вій­ськового вишколу, — розповіла «ВЗ» Наталя Вархоляк. — Серед них був і 19-річний Кароль Вой­тила. Збереглися світлини того періоду! Майбутній Папа буду­вав школу у нашому селі, а один із його друзів фотографував. Коли згодом Понтифіка показу­вали по телевізору, цей фото­граф пригадав про негативи, які збереглися у нього. Таким чи­ном ми і дізналися, що у нашому селі працював і жив Кароль Вой­тила. У школі, яку будував май­бутній Папа, віжомлянські діти вчилися до 1974 року, поки не збудували нову школу. А ще сту­денти мостили дорогу між Судо­вою Вишнею і Яворовом.

Очевидець цих подій віжом­лянин Степан Тертула згаду­вав, що коли був підлітком і їхав з батьком на возі до Львова, ба­чив, як на узбіччі дороги хлоп­ці у військовій формі кайлами розбивали кам’яні брили. Се­ред них був Кароль Войтила. Інший очевидець, Степан Ша­лавило, розповідав, що влітку 1939 року у селі була невели­ка група польських військових, які брали участь у будівництві нової польської школи, бо досі діти українців і поляків вчили­ся разом у старій школі. А вве­чері на стіні ґміни ці військові прикріплювали екран з покри­вала і демонстрували кіно. Де­коли грали у футбол з місцеви­ми хлопцями.

Віжомлянка Ольга-Тетяна Пасічник розповідала, що вона працювала на кухні у палаці графині Марії Чосновської, яку в селі називали «грабіна». Ді­вчині доручили занести мис­ку полуниць у село, де перебу­вали студенти. Їй запам’ятався один з них — середнього зрос­ту з русявим волоссям, на шиї мав образок.

Це не єдина історична пам’ятка, що робить Віжомлю ві­домою. Сільські ґазди бере­жуть стару церкву, датовану ХVІ століттям. Поруч постала нова — велика і світла, в якій видат­ний український художник, за­служений діяч мистецтв Орест Скоп намалював унікальний іконостас і Хресну дорогу, над якими працював 15 років.

— Коли церкву будували, нею опікувався Володимир Муся­нович, — розповів журналісто­ві «ВЗ» пан Орест. — Громада села звернулася з проханням, щоб хтось із львівських митців взяв на себе відповідальність за внутрішнє оформлення хра­му. Я зробив загальний проект, Володимир Іванишин зайнявся різьбою, Валерій Шаленко — ві­тражами. У 2004 році було пер­ше посвячення нижнього яруса і частини вітражів. Відтоді ме­тодично, частинами доробля­ли. Згодом з’явилася моя Хрес­на дорога.

Ми звикли до того, що Хрес­на дорога — на подвір’ї, навко­ло церкви. У храмі села Віжомлі Хресна дорога — це 14 полотен, на кожному з яких окремі сюже­ти шляху на Голгофу Ісуса Хрис­та. Як і на полотні, де зобразив Івана Хрестителя. Поруч — ма­ленькі мініатюри зі сюжетами. Це не просто образ, а ціла істо­рія, з якої людина зможе зрозу­міти, хто такий Іван Хреститель. Або образ Миколая Чудотворця, де показано життя святого у різ­них мініатюрах, що є додатко­вим поясненням до кожної іко­ни.

За словами голови сіль­ської ради Оксани Драбчук, планують створити музей ре­месел Яворівщини та музей іс­торії села. А Володимир Му­сянович та Орест Скоп мають намір реставрувати стару ні­мецьку кірху і зробити там му­зей німецьких поселенців. Справа — за коштами.

Фото авторки

Яворівський район