Тепер Маня як у раю!

Ведмежий притулок «Домажир», що поблизу села Ямельні (Яворівський район), відкрили 2017 року. Пригадую, як у майбутній притулок, який мали звести на цій території, що займає 20 гектарів, привезли журналістів. Під час закладення першого каменя їм показували, у яких умовах житимуть ведмеді, яких рятуватимуть з пересувних цирків та притравних станцій. Це нелегальні тренувальні станції, де диких тварин прив’язують на ланцюг і спускають на них мисливських собак. Диким тваринам обрізають пазурі і видаляють зуби, аби вони не могли захищатись. І ось уже другий рік поспіль ведмежий притулок проводить екскурсії для усіх охочих. Потрапивши у «Домажир», врятовані ведмеді отримують не тісну клітку, а гектар лісу, де можуть вільно пересуватися. Проходять десятки кілометрів за день!

Екскурсовод Марта роз­повідає відвідувачам про техніку безпеки. Кожні три секунди у металеві сітки надхо­дить електричний імпульс. Вед­мідь, якщо наближається впри­тул до паркану, відчуває легке пощипування. Але щоб уникну­ти будь-яких небезпечних ситу­ацій, близько до парканів кра­ще не підходити… Квиток для дорослого у ведмежий приту­лок коштує 70 грн, дитячий — 35 (для пільгових категорій є знижки).

Зранку і ввечері доглядаль­ники розкладають для тварин їжу. Екскурсовод розповідає, ведмеді люблять яблука, морк­ву, горіхи і… помідори. Апель­сини їдять, лише почистивши їх від шкірки… Ховають їжу у різ­них місцях, аби ведмеді шука­ли. Тварини мають добрий нюх. Такі умови максимально набли­жені до природних (територія поділена на відсіки, тож догля­дальник не стикається з вед­медем сам на сам). Загалом тут живуть одинадцять клишо­ногих, двоє з них потрапили до притулку з цирку. Це Зоя і Хрис­тя. Христю горе-господар не хотів віддавати, бо добре на ній заробляв. Це вдалося зроби­ти лише через суд. У 29-річної ведмедиці, яка є найстаршою у притулку, цілий «букет» хвороб, адже все життя жила у крихіт­ній клітці. Їй довелося видали­ти одне око. Врятувати його не вдалося. На жаль, такою самою була доля й Зої. Через жорсто­ке поводження тварина втрати­ла зір…

Попри те, що у природі вед­меді ведуть нічний спосіб жит­тя, у «Домажирі» їх можна поба­чити вдень. Машутка і Тайсон, які живуть разом, першими зу­стрічають відвідувачів. Коли ведмеді наближаються до сіт­ки, стає трохи не по собі… Ма­шутка ще й гарчить! Кому по­щастить, можуть побачати, як ведмеді купаються. Для них тут облаштували спеціальні ста­вочки. Їх уже наповнили водою. Весною ведмеді стають більш активними (гормони роблять своє діло). Бодя і Настя завжди купаються разом. Цих ведмедів на Львівщину привезли з жито­мирського притулку. Вони ра­зом із самого дитинства. А от у «Домажирі» ведмедики ніколи не народяться. Усі самці стери­лізовані. Політика реабілітацій­ного центру не передбачає роз­ведення ведмедів у неволі.

Зараз ведмежий притулок заробляє на себе сам. Цей ам­біційний проект реалізував між­народний благодійний фонд «Чотири лапи» (штаб-квартира компанії у Відні). Подібні при­тулки функціонують у Німеччи­ні, Австрії, Болгарії та Косові. Засновник та президент орга­нізації «Чотири лапи» — Гельмут Дунглєр. Кошти на створення таких притулків збирають з бла­годійних пожертв європейців.

Треба бачити очі дітей, які спостерігають, як ведмеді про­гулюються територією. Бав­ляться іграшками, які для них зробили під час майстер-кла­сів… Мені пощастило побачи­ти зблизька ведмедя Потапа. Йому 12 років. Так кумедно ка­тулявся на спині й бавився па­лицею! Видно, що тварина дуже компанійська. Його нинішнє життя кардинально відрізня­ється від минулого. Потап вісім років жив поблизу ресторану в Чернівецькій області. Згодом ресторан закрили. А Потапа по­кинули. Його деякий час підго­довували небайдужі люди… У дикій природі ведмеді в серед­ньому живуть 25 років. У неволі за доброго догляду можуть до­живати до 40−45-ти.

Коли ведмедів привозять до притулку, спершу їх поселяють в адаптаційному вольєрі. Потім спостерігають, як тварина соці­алізується, як реагує на інших клишоногих, чи може жити по­руч з тим чи іншим ведмедем. Один час Христя і Зоя жили разом. Але весь час гарчали одна на одну, тож їх довелося розділити… Більшість ведме­дів через те, що жили у тісних вольєрах, мають проблеми з суглобами (тваринам полегшу­ють біль ставочки з водою). Че­рез неправильне харчування у них погані зуби…

Кілька років тому я писала про ведмедицю Машу, яка 14 років жила поблизу ресторану, що на львівському ринку «Пів­денний». Було боляче дивити­ся, як тварина-велетень мор­дується у тісній клітці, куди її поселили «добродушні» влас­ники. У «Домажирі» Маша ста­ла… Манею. Керівник служби догляду за тваринами вете­ринар Наталія Галайко каже: «Маня дуже несмілива. Вияв­ляє цікавість лише до спокійних ведмедів. Наразі більшість часу залишається на самоті… Дума­ємо, з ким їй буде комфортно на одній території. Ми підготу­вали для неї спеціальний раці­он. Ресторанної їжі ми їй точно не даємо». Маша, тобто Маня, у ресторані харчувалася недо­їдками. Набрала зайвої ваги. Важила понад 300 кілограмів. Ледь пересувалася вольєром…

Зоолог, кандидат біологіч­них наук Марина Шквиря роз­повіла журналісту «ВЗ»: «У Мані — період адаптації. З ожирінням ми дещо розібралися. Але вед­медиця після тривалого жит­тя у ресторані й досі у стресі… Маня отримує ветеринарну до­помогу. Рентген показав про­блеми з суглобами — артроз. Відтак одержує підтримуваль­ні препарати. Зуби їй полікува­ли. Гроші на це дає фонд „Чо­тири лапи“, який побудував притулок і утримує його. Плюс „Домажир“ заробляє гроші на квитках, сувенірах та кафе. Ці кошти йдуть на утримання вед­медів. Утримання тварини ко­штує по-різному (все залежить, у який сезон купувати корми). Ведмідь їсть, залежно від се­зону і розміру, від 8 до 30 кі­лограмів на день. Овочі, фрук­ти, риба, м’ясо. „Ветеринарка“ дуже дорога — потрібні фахів­ці. У „Домажирі“ працюють ве­теринари Інституту дикої при­роди ім. Лейбніца (Німеччина) та українські лікарі. Частину об­ладнання привозять з собою, частину „Домажир“ встановив. Наприклад, концентратор кис­ню, стіл для огляду тощо. Також у вартість утримання ведмедя входить зарплата працівників, комуналка, охорона».

На моє запитання, чи справ­ляється притулок зі своїми обов’язками, Марина Шквиря каже так: «Справляється. І не сам. Є європейські фонди, які допомагають. Є притулок по­близу Житомира, село Березів­ка, White Rock („Біла Скеля“)».

Цієї зими ведмеді спали у штучно створених барлогах (коли їх тільки привезли, у зи­мовий сон хворі і немічні тва­рини не впадали). Цього року не спала лише Ласка — її до притулку привезли останньою. Ласку забрали у власника, який мав приватний зоопарк у Доне­цькій області (ще кількох вед­медів відправили на тимчасове утримання до інших притулків). Як мені розповіли у «Домажи­рі», щодо Ласки й досі триває судовий процес (наступне за­сідання щодо конфіскації тва­рини відбудеться у травні). «Колишній власник приватно­го зоопарку проходить у іншій справі — за розбещення при­йомних малолітніх дітей. Тому справа щодо тварин, яких, на щастя, вдалося врятувати, за­тягується… Ласка вже адапту­валася. Раніше весь час бурча­ла, а тепер стала спокійнішою. У неї — сильний характер», — ка­жуть «домажирці».

Усі фото авторки