«В одну сушку йде півтора мішка сирих овочів. А витягаємо пакетик, у десять разів менший…»

Натрапила у соцмережах на фото фасованих пакетів із овочами. На одному з них напис «Борщ». Виробництво супових наборів, борщу та трав’яних чаїв налагодила «Львівська волонтерська кухня».

Журналіст «ВЗ» поспілкувалася з волонтерами, які від початку війни відправляють солдатам на фронт різні смаколики.

У підвальному приміщенні мене першими зустрічають… голуби. Там волонтери сушать в електричних печах овочі, фрукти, ягоди. Запах приваблює птахів. Засновниця «Волонтерської кухні», приватний підприємець Оксана Мазар (на фото) розповідає про волонтерський «фронт» у тилу. Я думала, такі волонтерські ініціативи уже відійшли у минуле, адже армія, за словами військових командирів, забезпечена усім необхідним. Але такі супи-борщі зі Львова — це ексклюзив! «Це я посушила кабачок, — пані Оксана якраз витягає овоч з печі. Пробую, смачний, на вигляд як чіпси. — Готуємо для хлопців суміш для лінивих голубців або різото. У пакетик кладемо рис, моркву, цибулю, болгарський перець, помідор, спеції. Хлопці все це варять. Їм подобається».

Я тим часом розглядаюся навкруги. Усюди у пластикових боксах сушені «делікатеси»: петрушка, перець, морква… Волонтери також фасують супові набори. З них військові зможуть зварити горохову зупу, гречану або з макаронами. В інших контейнерах яблука, смородина і навіть насіння гарбуза. Сушені лимони зберігаються у мішках. Їх тут насушили 1,5 тонни! Лимони до Львова передали з-за кордону. З овочами волонтерам допомагає гуртівня на ринку «Шувар» та усі небайдужі. Часто фасувати овочі приходять студенти та школярі.

«Це — солодка каша, — веде далі Оксана Мазар. — У пакет кладемо вівсянку, корицю, ванільку, імбиру трошки добавляємо. Різні фрукти-ягоди. Смородини посушили цього року 300 літрів. Ревінь сушимо, він кислинку дає. Виходять муслі, але солдатські».

Цікавлюся у волонтерки, чи знає військове керівництво про їхнє виробництво. «Я думаю, знають, але поки що не реагують, — відповідає. — Це все можна поставити на державний рівень. Дати людям зарплату, і хлопці би горя не знали. У принципі, бійці там не голодують, як це іноді бувало 2014 року. Влітку мають свіжі овочі. А ось зимою такі сушені набори їх виручають. Є підрозділи, які дислокуються у вкрай небезпечних місцях. Машини, які довозять продукти, нерідко обстрілюють. Тому коли волонтери їдуть у такі місця, військові на них моляться. Нещодавно наші волонтери тільки від’їхали, як блокпост обстріляли» (це сталося тоді, коли загинув 21-річний Мар’ян Найда. — Авт.).

Розпитую про найстійкіших «бійців» із «Волонтерської кухні». «З нами працює заввідділенням Бібліотеки ім.В.Стефаника пані Роксолана, її чоловік — професор. Фасують пакетики зі спеціями (їх роблять з натуральних овочів, запах неймовірний. — Авт.). Ведуть облік. За усі ці роки зібрали 36 тисяч таких пакетиків. У магазині, де вони купують сіль, їх питали: ви що, дорогу тією сіллю посипаєте? Використали понад 1200 кіло солі! Військові висипають спеції разом з сушеним борщем у казан, плюс „тушонка“. Ще томатну пасту їм даємо».

Волонтер пан Володимир за освітою математик. Він тут головний по чаях. «У чай додаємо листя та гілочки малини, смородини, чорниці. Усе це збираємо у лісі», — каже. Пан Володимир уже чотири роки усі ці гілочки ріже секатором. Від такої марудної роботи усі пальці у мозолях. На моє запитання, чи не втомився, каже: «Не дочекаються!».

Пані Оксана тримає у руках сушену троянду на чай. Вдихаю її аромат. Згадалося, як у шкільні роки ми таку троянду збирали на практиці у кримському Бахчисараї… «Робимо те, що мають робити люди, — підтримуємо свою армію, — упевнена Оксана Мазар. — Буває, хлопці приходять до нас і кажуть, що їм дуже важлива наша підтримка. Дивуються, коли бачать, у яких умовах працюємо. Думають, у нас великий цех, нам виділили приміщення, ми всім забезпечені. Натомість бачать кількох жіночок, які все це фасують…».

Волонтери розповідають, раніше їхня кухня базувалася на вул.Сербській. Після того, як там почали будувати новий готель, їх виселили у … підвал департаменту освіти та науки ЛОДА.

«Як існуємо? Вдома готуємо випічку, приносимо її щонеділі до Гарнізонного храму об 11−12 год., залежно від погоди (якщо ллє як із відра, то не виходимо). Нам потрібні кошти. Якщо не будемо цього робити, не зможемо оплатити електроенергію. А електроенергії використовуємо багато, бо у нас сушки». (Волонтери кажуть, щомісяця треба заплатити за світло близько 10 тисяч грн.- Авт.).

Пані Оксана показує мені місце, де зберігаються їхні стратегічні запаси, тобто вже висушена сировина (згодом її фасуватимуть). «Я і моя колега Люда, вона екскурсовод, щоночі закладаємо сушки на ніч, — каже волонтерка. — Приходимо сюди о дванадцятій-першій ночі, а йдемо о третій годині… Вдень також є чергові, які все це сушать. В одну сушку йде 1,5 мішка сирих овочів, а витягаємо звідти пакетик, у десять разів менший. Раніше на схід волонтери везли овочі у мішках, а тепер взяли пакетики, так зручніше. Ми й енергетичні батончики робимо: вівсяні пластівці, мед, насіння, арахіс, родзинки, курага, банан, журавлина».

«А ті, хто каже, мовляв, у них (військових. — Авт.) усе вже є, просто не хочуть допомагати, — резюмують волонтери. — Ми от печемо багато медівників. Військові їх нюхають і до серця прикладають. Кажуть, ви не розумієте, вони домом пахнуть! Ну як їм не допомагати? От були на похороні (Мар'яна Найди. — Авт.), то не маємо права опускати рук».

На прощання пригощають мене сушеним борщем і трав’яним чаєм. Удома я той борщ зварила. Тепер знаю, як пахне волонтерська їжа…