«Поруч із посудом можна і ганчірку випрати, і ноги помити»

Хай би там що було — економічна криза, нестабільна економіка і навіть війна, а їсти хочеться завжди. Як кажуть у народі, війна війною, а обід за розкладом…

Найголовнішим приміщенням будь-якого закладу харчування, кафе це, ресторан, їдальня чи фаст-фуд, є кухня. Журналіст «ВЗ» з’ясовувала, що приховують власники деяких львівських кнайп. І чи миють руки їхні кухарі…

Більшість студентів під час навчання шукають роботу. У пошуках роботи була й 19-річна Олена Ковшун. Аби заробити бодай якусь копійчину, дівчина вдень вчилася, а під вечір вдягала фартух та виходила на кухню одного з львівських закладів швидкого харчування. Зізнається, робота фізично важка — весь час на ногах, поруч все кипить-шкварчить.

Проте найбільший недолік такої роботи — антисанітарія.

«Усім нам, коли замовляємо страву в ресторані чи їдальні, хочеться бодай одним оком зазирнути на кухню, аби побачити, в яких умовах готують замовлення. Знаєте, я б не радила вам цього робити. Бо після цього навряд чи захочете щось замовляти», — розповідає дівчина.

Оленка каже, роботу знайшла випадково, на одному із сайтів оголошень. Досвіду чи спеціальних навичок не вимагали, робота позмінна, зарплата, як для такої роботи, непогана — 200 гривень за зміну (6 годин роботи). Обов’язки — координувати процес приготування їжі, стежити за термінами придатності, декорувати страви і наповнювати меню.

За словами дівчини, під час співбесіди їй пояснили, що головне її завдання — нікого не отруїти. «Коли це почула, думала стрімголов звідти бігти, проте з цікавості й через брак коштів залишилася.

Адміністратор пояснив, кафешка дуже бюджетна, ціни демократичні, відповідно, продукти не дуже високої якості. Під час першого візиту на кухню звернула увагу, що увесь персонал одягнутий у «свій» одяг, жодної спецформи чи рукавичок не помітила. У холодильнику — сморід", — з огидою згадує студентка.

Заклад, у якому працювала, був розташований у центрі міста, тож клієнтів не бракувало. На кухні працювали три кухарі і одна посудомийка. «У нас було дві мийки. В одну ми складали посуд, а іншу використовували для інших потреб — овочі помити, води набрати., випрати ганчірку для підлоги чи навіть помити ноги. У цьому закладі здоров’ям клієнтів не переймалися. У нас деякий час подавали суші. Так ось, продукти для них могли лежати весь день просто на підлозі на якомусь папері. Самі розумієте, що з рибою може трапитися. Просто не вистачало холодильників/морозильників, — обурюється Олена. — Перед кожною зміною переглядала продукти у холодильнику. Ті, які вже не можна було врятувати, викидала. Однак те, що ще піддавалося „реанімації“, йшло у страви. Головне — пам’ятати завдання: нікого не отруїти».

Дівчина зізнається, ніколи і нічого не їла у тому закладі, де працювала. Відмовлялася від комплексних обідів, які пропонувалися персоналу, і приносила їжу з дому. Каже, продукти, з яких готували ці обіди, були тієї ж цінової категорії, що на столах у відвідувачів, а походження таке ж незрозуміле. «Я навіть чаю у барі не замовляла. Однак для гостей така антисанітарія була непомітною. Усі офіціанти зачесані і охайно вдягнуті, столи і підлога — натерті до блиску», — зауважує Оленка.

Щоб не витрачати грошей на додаткову прибиральницю, адміністрація закладу змушувала кухарів вимивати кухню, а офіціантів — стежити за чистотою в туалеті. Одразу після прибирання унітаза офіціантка виносила страви гостям…

Попрацювавши у такому закладі два місяці, дівчина заробила трохи більше восьми тисяч гривень. Згодом заклад через фінансові проблеми закрився. Місце того горе-фастфуду дівчина оминає і досі…