В ансамблю «Високий Замок» був контрабас, але не такий, як подумали польські митники

20-річний ювілей Академічний інструментальний ансамбль “Високий Замок” відсвяткував у стінах рідної філармонії. Однак не всі шанувальники ансамблю змогли потрапити на те святкування. За 20 років, за словами керівника Андрія Яцківа, колектив знайшов багато друзів. Зокрема, за кордоном. Тож ансамбль вирушив у гастрольний тур. “Високий Замок” вже виступив у Кракові, а цього разу рушив до Німеччини. З “високозамківцями” на Баварську землю поїхала і журналіст “ВЗ”.

Хлопці вирішили перетинати кордон з Польщею не на тих пропускних пунктах, до яких ми звикли, а у селі Грушів, що у Яворівському районі. Заспокоїли: “Там погана дорога, зате черг на кордоні нема”. Сказати, що там “погана дорога”, — нічого не сказати. Там дороги нема! Калабаня на калабані... Бусом гепало так, що, здавалося, ми їхали не на український кордон, який мав би бути обличчям нашої країни для іноземців, а на ферму у глухому, забутому Богом і людьми хуторі.

На кордоні і справді черги не було. І це втішило. Ще 10-15 метрів — і ми у Польщі. Але не так сталося, як гадалося. Польському митнику, який оглядав наш бус, здалося, що двері “туго ходять”. А це означає, на його думку, що вони “заладовані” цигарками. А коли побачив у салоні футляр від контрабаса і віолончелі, усі сумніви у нього розвіялися: замість музичного інструмента у футлярі хлопаки везуть “контрабас”. І наказав їхати “на яму”.

Жодні благання хлопців, що ані горілки, ані сигарет у них нема (“високозамківці” ведуть тверезий і здоровий спосіб життя. — Г. Я.), не допомогли. Віолончеліст Василь спробував переконати впертого митника, що на життя заробляє музикою, а не контрабандою. “Я проводжу в репетиціях по вісім годин на день не для того, щоб возити через кордон контрабанду, — сказав пан Василь. — Ми — музиканти, поспішаємо на концерт”.

Усі інструменти хлопці з ансамблю виставили на стіл. І незворушний польський митник взявся за свою роботу. Яким же було його розчарування, коли нічогісінько не знайшов. Звісно, перед нами ніхто не вибачався. Бо кожен виконує свою роботу...

На цьому неприємні враження від подорожі закінчилися. Про якість польських автобанів можна писати вірші, тож ми навіть незчулися, як за кілька годин опинилися у Німеччині. А під вечір дісталися невеликого містечка Кляйнвалльштадт, поблизу Франкфурта-на-Майні.

- Ансамбль “Високий Замок” був заснований у рамках українсько-німецького проекту, — розповів журналісту “ВЗ” Андрій Яцків. — Це співпраця з німецьким театром у місті Кассель (земля Гессен), де й народилися не лише перші творчі експерименти, а й чудові контакти з цікавими особистостями, до яких належить один з ініціаторів концерту, диригент Гайнц Мехлєр.

Наш бусик зупинився біля будинку 77-річного Гайнца Мехлєра, з вікна якого нам вже махала його дружина Елізабет. Вона вибігла на поріг, гостинно припрошувала усіх у дім. Пан Андрій, який добре володіє німецькою, казав, що фрау Елізабет приготувала вечерю і переживає, що доведеться зупку ще раз підігрівати.

За кілька хвилин на порозі з’явилася оперна співачка Анна Роза Зойферт, яка забрала мене і солістку Львівської філармонії Ольгу Фенюк у свій будинок. Ще двоє чоловіків забрали до себе інших музикантів.

Вкотре переконалася, що у школі та університеті треба було добре вчити іноземні мови. Коли ми приїхали до Анни Рози, вона хотіла від нас багато почути про Україну, про наші родини, про життя-буття музикантів... Доводилося спілкуватися за допомогою кількох німецьких слів, англійських фраз і, звісно, жестів…

Кляйнвалльштадт у нашому розумінні маленьким містечком назвати не можна. Охайні дво-триповерхові будиночки, акуратні тротуари і широкі вулиці. Усюди — ідеальна чистота. Їздять німці на бюджетних машинах вітчизняних марок. У селі, де населення 5 тисяч осіб, працює фабрика з виготовлення штучних волокон для автомобільних шин. Сюди приїжджають на роботу з навколишніх сіл. У три зміни на фабриці працює три з половиною тисячі осіб. Середній заробіток — 20 євро на годину. У вечірні і нічні години роботи, звісно, заробіток вищий. Так само більше платять тим, хто залишається понаднормово на роботі. Одну четверту частину від заробітку “з’їдають” податки. У цю суму входять і відрахування у пенсійний фонд та страхову медицину.

Якщо цех далеко від прохідної, працівник може скористатися заводським велосипедом. Такого двоколісного транспорту біля входу вистачить для багатьох. Власні велосипеди і автівки працівники залишають на паркувальних майданчиках перед фабрикою. На територію заїжджати власним транспортом заборонено.

Їдальня, що працює на території, обслуговує працівників у певні години денного, вечірнього чи нічного обіду. Готівкою за обід не платять. Працівник прикладає свою картку до монітора, і мудра техніка сама знімає певну суму. Поповнити собі платіжну картку для їдальні можна у банкоматі, що перед входом до їдальні.

Нас також годували у цій їдальні. За словами Гайнца Мехлєра, повноцінний обід з першою-другою стравами, салатом, булочкою, колою або безалкогольним пивом коштує 2,7-3 євро. Порції — великі, страви смачні.

А ввечері у місцевому концертному залі «Цейнтшойне» “високозамківці” давали концерт. Для Кляйнвалльштадту така подія не рідкість. Тут часто виступають місцеві і заїжджі музиканти. Але на концерт українського гурту прийшло більше людей, ніж сподівалися. У залі на150 осіб жодного вільного місця не було.

Керівник ансамблю Андрій Яцків вів програму німецькою мовою. Після кожного твору вдячна публіка вигукувала: “Браво!”. На “біс” співала і Ольга Фенюк, голос якої зачаровує щоразу навіть найвибагливішу публіку. Ольга виступає з колективом уже 15 років.

Двогодинний концерт затягнувся у часі, публіка після кожного музичного твору викликала хлопців на “біс”.

Але треба було збиратися в дорогу. Попереду — 1400 кілометрів. Німці здивувалися, що після виступу артисти не відпочивають. З балу — на корабель. Не до відпочинку. Треба готувати нову програму. Колектив у рамках 20-річного ювілею готується до циклу різдвяних концертів у Баварії. Виступити у Байроті та його околицях через два тижні “високозамківців” запросили старі добрі друзі, які скучили за доброю українською піснею.

Фото автора

Кляйнвалльштадт, Німеччина