У кабінетах колишнього військкомату – наркопритон

На годиннику майже північ. Обережно заходжу у ці “катакомби”. “Дивись під ноги, можуть бути відкриті шприци”, — попереджає поліцейський та підсвічує мені ліхтариком. Серед купи мотлоху помічаю наслідки перебування наркоманів — кілька десятків шприців, порожні пляшечки настоянки глоду та використані ампули димедролу…

Напередодні під час нічного патрулювання з активістом спільноти “Варта-1” у вікнах одного з будинків на вулиці Личаківській побачила світло у вікні. “Це ж колишній військкомат, він уже кілька років не функціонує”, — зауважую та прошу активіста припаркуватися поруч. Територія навколо військкомату закрита. На будівлі ще досі стара вивіска (на фото вгорі). Поруч гаражі. Вирішуємо лізти. Як наслідок, два зламані нігті та брудні джинси. На годиннику — ніч. Журналістська допитливість тягнула всередину, однак, з міркувань безпеки, викликаю екіпаж патрульної поліції. Кажу, що я журналістка та потребую їхньої допомоги. Патрульні за десять хвилин прибули на виклик і погодились перевірити мої підозри. Попередили, щоб не бігла “поперед батька в пекло”, адже невідомо, яка небезпека там чатує.

У приміщення колишнього військкомату залазимо по гаражах через вікно другого поверху. Від запаху сирості та внутрішньої тривоги трохи паморочиться голова. Пропускаю патрульних вперед. В одній із кімнат бачимо застелене “ліжко”, на якому на місці подушки лежить стара чоловіча куртка. Виглядає, тут хтось живе. Йдемо довгим коридором. Відчиняємо двері одного з кабінетів і раптом чуємо: “Добрий вечір”. В кутку кімнати у суцільній темряві на матраці сидить хлопець років тридцяти. Патрульні запитали, хто він і що тут робить. Каже, що його звати Сергій. Минулого літа приїхав до Львова з Одеси. Хотів тут знайти роботу. Але з роботою та житлом не склалося, тому вимушений жити у таких умовах, бомжувати. Каже, коли були морози, то дуже мерз, спав у куртці та шапці. Тепер, коли потепліло, жити стало легше...

На столі помічаю багато недопалків, книжки та засіб для прання. Пляшок з-під алкоголю чи залишків їжі немає. Безхатченко виявився дуже ввічливим та комунікабельним. Наш візит його анітрохи не збентежив. У мене навіть склалося враження, що він чекав, аби його хтось знайшов... Сергій зізнався, що в інших кімнатах цього закинутого військкомату часто збираються наркомани, особливо вдень. Але його не чіпають.

Блукаючи лабіринтами приміщення, зазираю у темний кабінет. Під ногами щось хруснуло. Прошу у патрульних ліхтарик. На підлозі з десяток використаних ампул димедролу, а поруч кілька пляшечок настоянки глоду. Розумію, що натрапили на притон наркоманів.

Натрапляю на кілька шприців у ще одній кімнаті. Розгрібаючи ногами сміття, нарахувала їх понад три десятки. Більшість з них з відкритою голкою. Серед знахідок були і використані тюбики суперклею. Маю підозру, що тут хтось був за кілька годин до нас, бо суперклей ще не встиг засохнути.

У деяких кімнатах гори сміття. Тут валяються старе чоловіче взуття, пожовтілі журнали та купа недопалків. А в інших зберігають старе майно військкомату — зламані столи та стільці.

Обійшовши всі поверхи та підвал, виходимо на вулицю. Перебувати там небезпечно. Стан будівлі — аварійний, вибиті вікна, у деяких місцях провалився дах.

Інспектор поліції Михайло Петрушкевич подякував за мою пильність і запевнив: “Наше завдання — не допустити, щоб на цю територію потрапили діти. Це вкрай небезпечно для їхнього здоров’я. Поліція буде контролювати цей об’єкт і час від часу навідуватиметься сюди”. За його словами, поліція не знала, в якому стані це приміщення, не підозрювала, що наркомани облаштували собі тут притон.

Наступного дня вирішую з’ясувати, на чиєму балансі будівля та чи знають місцеві органи влади, що відбувається у стінах колишнього військкомату... Телефоную у Личаківський жек. Там кажуть, що не знають, кому належить це приміщення.

У прес-службі міської ради повідомили, що будівля колишнього військкомату площею понад 1200 кв. м у 2009 р. була приватизована методом викупу ТзОВ «Клуб достойних Львів’ян».

Я зателефонувала співзасновнику клубу, колишньому депутату Львівської міськради Артему Хмизу. Він розповів, що це приміщення купував Клуб, щоб розвивати там харчовий напрям (очевидно, хотіли відкрити ресторан). Але після кількох проведених експертиз будинок вирішили перепродати, робити ремонт виявилось надто дорого. “Стан був жахливий, тому ми відмовились від нього. У 2011 році продали це приміщення ПП “Будівельна агенція “Версаль”, — пояснив.

Мені вдалося додзвонитися новим власникам горе-будинку. У «Будівельній агенції «Версаль» про наркопритон та аварійний стан будинку не знають. Натомість зауважили: «Ви перша, від кого ми це чуємо, і вірити на слово не можемо. Поясніть, з якою метою ви там лазите. Хто вам дозволяв? Це приватна власність!».

Фото Соломії ГАВРИЛИШИН