«Маю дитячий візочок, на якому ще дітей возила. Тепер на нього пляшки й макулатуру зі смітників складаю...»

Керівник компанії “Шипшина” втілив у життя благодійний проект під назвою “Добра скриня”. Зробив, здається, не так багато: поставив у своїх магазинах скрині, з яких люди, що потребують допомоги, можуть взяти продукти, а у кого є така можливість — їх туди покласти. Така собі взаємодопомога між людьми. Не повірила, коли координатор проекту і волонтер Марта Присяжнюк зауважила, що до благодійної (точніше, благородної) ініціативи не долучився жоден львівський підприємець (!). Невже наше суспільство стало таким черствим? Я вирішила на власні очі побачити, як працює цей проект, і завітала в один із магазинів “Шипшина” на вул.Городоцькій, 357.

... Добиратися у ці краї далеченько. Треба вийти на зупинці “Азов-Галичина”. Звідти йти пішки хвилин з двадцять (це такий собі промисловий район, де офіси різних компаній). Уявила, як якась бабуська шкандибатиме до тієї скрині... От якби якийсь благодійник відкрив їх у центрі чи на Сихові? Наразі малозабезпечені, окрім вул. Городоцької, 357, навідуються у магазини “Шипшина” на вул. Пасічній, 153, та вул. Б.Хмельницького, 217.

У невеличкому холі уже зібралися літні люди. Волонтери дають продукти пані Олені. Жінці сімдесят. Має проблеми із зором. “Чотири роки тому я впала на ожеледиці, - розповідає вона. - У мене обірвалася сітківка ока. В Одесі зробили операцію, але невдало. Тепер на одне око не бачу. Це продукти, яких не можу собі дозволити. Пенсія — 1350 грн. Сиджу на крупах та пісних супчиках. Але всі кажуть, що не виглядаю на свої роки”. Жінка каже, коли почалися проблеми зі здоров’ям, дочка, яка має власну сім’ю, від неї відвернулась. “Вона не розуміє, що не можна батьків на схилі літ викидати зі свого життя,” - зітхає пенсіонерка.

“Нашим дітям теж несолодко!” - до розмови долучається 65-річна пані Люба. У руках затискає паперовий пакет з продуктами. На очі літньої жінки навертаються сльози... “У моєї старшої доньки син має психічні розлади, - ділиться своєю сімейною історією. - У неї були важкі пологи... Інша донька працювала у мобільній компанії, через постійні стреси на роботі мала три викидні. Звільнилася. Дякувати Богу, завагітніла, народила дитину”.

Раніше жінка 15 років працювала прибиральницею у міській раді. Якось йшла з роботи і зламала руку. Вставили у кістку залізний штир. Тепер щомісяця мусить купувати медпрепарати, які коштують 400 грн. Каже, іноді так хочеться, щоб тебе просто вислухали, розрадили добрим словом... “На ліки витрачаю майже половину пенсії, - веде далі пані Люба. - У мене цукровий діабет. Змушена збирати на смітниках пляшки та макулатуру. Маю старий дитячий візок, на якому ще дітей возила. На нього все складаю”. “Що на цьому заробляєте?” - питаю. “Купую буханець хліба, молоко і киці рибку. Буває, “на прийомці” мене обдурять (вдома маю вагу, перед тим папір зважую). Ніколи не сварюся, мовчки йду. Думаю, може, він їсти хоче? Рано чи пізно всі станемо перед Богом, але сам на сам”.

Переді мною Софія Антонівна — їй 85! “Як ви сюди добралися?” - дивуюся. “Мені Бозя поміг, - каже літня жінка. - Я на Топольній живу. Зійшла на зупинці. Якийсь добрий хлопчина перевів мене через дорогу. Дай йому, Боже, здоров’я!”. “Ви з ким живете?”. “Сама, - відповідає. - Дочка доглядає за хворим сином і на роботу ходить. Викладає у школі прикладне мистецтво”. Слово за словом, і пані Софія пригадує, як малою під час війни (родина жила біля Скнилівського летовища) рахували бомби під крилами літаків... “У мами було дев’ять дітей. Як ми вижили? Мали корову і поле. Пам’ятаю, як мама зібрала з хати скатертини і повезла на Волинь, там виміняла їх на крупу”. “Що у вас зараз у холодильнику?” - розпитую бабусю. “Крім зупи, нічого немає”, - каже. “А де ви одяг берете?”. “О, це пальто на смітнику знайшла”. Пані Софія все життя працювала на трикотажній фабриці, а на старості літ і вбратися не має у що... “Заробила” собі хіба що болячки.

69-річний пан Михайло також прийшов по допомогу. Чоловік працював у жеку, пенсія — мінімальна. “То гречки візьму, то олії, - каже. - Дружина мала операцію на шлунку, позичили 40 тисяч грн., ще не віддали...”. “Що б ви сказали президенту, якби мали таку можливість?”. “Нічого доброго. Ми шкодуємо, що за нього голосували”, - відповідає він.

Тут якраз молодий чоловік приніс продукти, які волонтери поклали до “Доброї скрині”: макарони, олію, каші... “Ми з дружиною вирішили зробити добре діло, - каже пан Юрій, він працює менеджером на фірмі. - Витратили 380 грн. Поки є можливість, будемо допомагати”. “Якось ми приїхали до однієї жінки, її звати Софія Тадеївна, вона має проблеми з психікою, - розповідає волонтерка Марта. - Родичі виганяють її на вулицю. Уявіть, мороз, а вона у тоненькому плащі. Спить у загальному коридорі на лавці. Сусіди її підгодовують: купують булочки та кефір. Дочка і зять все заперечують. Таких історій безліч. Іноді просто не знаємо, як людям допомогти. Ми привезли пані Софії шубу, а як вирішити її проблему — не знаємо”.

Молода жінка прийшла по допомогу. Каже, має проблеми зі здоров’ям, зараз оформляє пенсію з інвалідності. Живе з чотирирічною донькою. Батьки померли. Вона хоч і працює на лотку (торгує фруктами), але коштів на харчі бракує. Отримує 1250 грн. “Я заплатила за садок і фактично залишилась без грошей”, - пояснює. “Маєте документи? - запитують дівчата. - Де ви живете, адреса? Ви не проти, щоб волонтери навідувалися до вас додому?”. Пані Марія дає дозвіл. Тут же отримує набір продуктів.

“А де ваш чоловік?” - питаю у 40-річної жінки. На перший погляд здається, що вона зловживає спиртним. Від неї різкий запах сигаретного диму. Каже, що не зловживає, а здоров’я погіршилося від нервів. То серце, то печінка, не лікувалася, бо не мала коштів. Так з’явився цілий “букет” хвороб. Чоловік від дитини відмовився, коли завагітніла. Прошу волонтерів, аби дали її дочці Ангеліні якісь солодощі. Марта витягає невеличкий подарунок. “Можна взяти ще цукор?” - запитує жінка вже сміливіше. “Ні. Лише чотири позиції”. “Тоді поміняйте кашу на цукор”, - просить волонтерів.