Життя з чистого аркуша

Навесні минулого року у Львові з’явились перші переселенці. Пані Римма втекла до Львова зі Севастополя. Знайти роботу у місті Лева її син, інженер за фахом, так і не зміг. Обоє перебралися до Києва. Римма влаштувалася на роботу за спеціальністю — викладач іноземної мови. Журналіст «ВЗ» дізнавалась, як дають собі раду «львівські переселенці».

«Кави попили — речі випрались...»

Деякі донеччани та луганчани бігають від «гуманітарки» до «гуманітарки»... Найбільше, на що спромоглися, — стати на облік у Центр зайнятості. Інші не чекають подачок від держави, а дають собі раду — відкривають власний бізнес. Наталія Гайоха з Луганська, наприклад, відкрила у Львові пральню.

У багатоповерховому будинку на першому поверсі пані Наталя орендує приміщення. Усередині кілька пральних машин, пахне порошком. У Луганську жінка мала хімчистку, туристичну агенцію та фірму з виготовлення вікон (спільну зі словаками). Родина пані Наталі зі Сокаля, тож коли на сході почалась війна, разом із сином переїхала до Львова.

«Думала відкрити у Львові туристичну фірму. Орендувала офіс, але справа не пішла. Почалися стрибки долара-євро, мало хто за таких умов їде за кордон, — каже переселенка. — Вирішила відкрити пральню самообслуговування. Поруч — студентське містечко. У нас є телевізор, безкоштовний Інтернет. Двоє-троє дівчат або хлопців зібралися, сіли, кави попили, тим часом речі випрались...».

Така послуга обійдеться у 34 грн. (за п’ять кілограмів речей). Прасування безкоштовне. Взяла на роботу двох львів’янок (переселенці чомусь не звертались). «У Львові багато таких пралень?» — питаю. «Є декілька. Працюю у цьому бізнесі з 91-го року, не боюся конкуренції», — каже луганчанка.

«За домом сумуєте?». «У Львові життя розмірене, спокійне. Мені це підходить. Мріяла сюди переїхати. Не наважувалась, бо життя було налагоджене — квартира, дача, бізнес. У Луганську була чужою серед своїх. Не розуміла луганчан. Багато років була головою обласної організації Народного руху. Якби у Львові мала квартиру — ностальгії за домом і не було б». Жінка орендує двокімнатну квартиру за 3,500 грн. (плюс «комуналка»).

«Чому у Луганськ прийшла війна, розумієте?». «Війну Єфремов привів... Луганську СБУ захоплювали, бо Єфремов хотів забрати справи, які були відкриті проти нього, — такою є версія пані Наталі. — Вони шантажували нову владу, аби мати вплив на регіон, вели «містечкову війну», а потім ситуація вийшла з-під контро­лю. Нині у Луганську розруха, люди голодують...». Попри таку складну ситуацію на Донбасі жінка вірить, що ця територія буде українською. «ЛНР-ДНР» не виживуть апріорі».

Гроші на будинок вклали у перукарню

Руслан та Євгенія Носачі зі Севастополя відкрили на Сихові «Майстерню краси». Усередині затишно, в одному із залів — ліхтар. Це ідея Євгенії. Клієнти, які викладають в Інтернеті фото біля ліхтаря і набирають максимальну кількість «лайків», отримують у подарунок туш.

«Чому обрали Львів?» — запитую. «Одразу вирішили, що поїдемо на Західну Україну. Дуже подобається Львів», — каже Руслан. Кошти, які відкладали на будівництво будинку у Криму, нині вкладають у перукарню. Кількість клієнтів зростає. Попри те, що сихівчани, за їхніми спостереженнями, полюбляють їздити до перукаря у центр.

Євгенія понад 20 років працює у галузі краси. Навчила перукарського мистецтва і свого чоловіка. Він за фахом кухар-кондитер. Працював у барі, там і познайомився з майбутньою дружиною. «Середня ціна стрижки у нас — 100 грн., — розповідає Євгенія. — Це удвічі дешевше, ніж у Севастополі».

За словами подружжя перукарів, у Львові у кожної третьої жінки — натуральне волосся (нефарбоване). У Криму рідко таке побачиш. Є жінки доглянуті, а є — ні. «Причина не лише у грошах, — упевнена Євгенія. — А у ставленні жінки до себе. Львів’янки — господиньки, смачно готують. Але часу на себе не залишають».

«Не шкодуєте, що переїхали до Львова?». «Якось я захворіла, а Руслан поїхав до Криму, — розповідає Євгенія. — Лежу з температурою і думаю: «Навіщо сюди приїхала?». Подзвонила донька господині, в якої ми винаймаємо житло. Кажу їй, що погано почуваюся. Вона прибігла, принесла мед, якісь таблетки... Ми з нею попили чаю. Не все так погано!».

«Як живете без моря?». «Поруч є басейн», — з оптимізмом каже Євгенія.

Рук не опускають...

...У червні 2014 року Руслан Аблямітов із Сімферополя разом із дружиною та трьома дітьми переїхав до міста Лева. Відкрив кафе «Крим», де готують найпопулярніші страви кримськотатарської кухні. Ольга Анісімова з Ялти, яка перебралася до Дублян (поблизу Львова), разом із чоловіком та чотирма дітьми виготовляє вдома сири. На сторінці у «Фейсбуку» «Сири домашні» — фета, моцарелла, сирки в шоколаді, йогурти... А ось Олена Немировська з Євпаторії робить прикраси із натурального каміння та бісеру (родина орендує житло на Сихові). У Євпаторії Немировські мали квітковий і взуттєвий магазини. За освітою Олена — вчитель музики, її чоловік — хімік-технолог. Жінка каже, знайти роботу, коли людям за 45, — складно. Вирішили зайнятись власною справою.

...Музикант з Донецька Олександр Грузін запросив мене на концерт, який організував у СШ №6. Чоловік грав на тромбоні і дуже хвилювався. Знайти постійну роботу у Львові йому досі не вдалося. Але рук не опускає — планує давати приватні уроки. Дочка пана Олександра Ліза п’ять років пропрацювала у Донецьку на «швидкій», у Львові довелося підпрацьовувати офі­ціанткою.