В окопах під Маріуполем морські піхотинці наживо слухають вірші 9-річної галичанки...

Віднедавна ця дівчинка засинає з найбільш дорогою для неї іграшкою — плюшевим ведмедиком, котрого подарував їй новий друг — фронтовик.

А над ліжечком у кімнаті висить ще один презент від нього — малиновий прапор морських піхотинців з гаслом “Там, де ми, там — перемога!”, на якому від руки написані солдатські побажання. Ці презенти вручив Вероніці Куциняк, учениці 3-А класу Новороздільської СШ №3, командир одного з батальйонів морської піхоти, який разом з іншими військовими підрозділами обороняє від ворога Маріуполь. Воїни на сході і діти на іншому кінці країни стали побратимами.

Початок цій дружбі поклала гуманітарна акція школярів. Разом з продуктово-побутовими пакунками вони передали на фронт власні вірші і малюнки. На своїй картині Вероніка зобразила державний прапор і карту нашої Батьківщини з написом “Слава Україні! Героям слава!”. А в куточку додала номер свого мобільника.

Невдовзі на її телефон подзвонив невідомий абонент, але Вероніка не змогла відповісти — були уроки. Після занять дівчинка з нетерпінням набрала пропущений номер — і на тамтому кінці почувся мужній голос воїна, якому дістався її лист. Вероніка дуже зраділа, прочитала один зі своїх віршів, де є такі рядки: “Молюся за вас, за ваше життя. Тримайтеся, любі, тримайтесь!..”. А у відповідь від розчуленого захисника почула: “Ми тут стоїмо за вас, діти. А ви за це зробіть нам таку послугу — добре вчіться, будьте чемними”.

Запитуємо у Вероніки, як прізвище фронтовика. А вона, набравши серйозного вигляду, відповідає:

— Не можу вам цього сказати. Ви ж розумієте, зараз — війна...

Лише згодом третьокласниця “розсекретила” ім’я “солдата” — Роман. Розповіла, що під час свого відрядження до Львова він разом з дружиною (вона теж військовик) і сином Іванком (ровесником юної новороздільчанки) спеціально заїхали до її міста, передали презенти. Вероніка дізналася, що у “солдата Романа” на Святвечір був день народження, тож разом з батьком і мамою подарували йому декоративну тарілку з ангеликом.

Фото і відео з маленькою патріоткою з Нового Роздолу морський піхотинець нині показує своїм побратимам на передовій, дитячими малюнками обклеєні обшивки окопів. Вчителька початкових класів Мирослава Кузик розповіла нам:

— Вероніка листується зі своїм новим другом у соціальних мережах. А коли дзвонить до нього (хоча не зловживає цим, бо знає, що у Романа багато важливих справ), він називає її “сонечком”, “котиком”, умикає на телефоні гучномовець, щоб її щебетання слухали всі, хто перебуває поруч. Від дитячих привітань хлопцям навертаються сльози...

Дружба з воїнами змінила і самих учнів. За словами заступника директора школи з виховної роботи Галини Дейнеки, спілкування із захисниками країни зробило їх відповідальнішими, стриманішими, вони навіть відмовилися від шкільного балу-дискотеки — мовляв, не час веселитися, коли у країні біда. Діти активно малюють картинки, виготовляють ангеликів з бісеру, відсилають їх на фронт — хочуть, щоб, як і Вероніці, їм подзвонили солдати.

Із цієї школи воїнам надходить і вагома матеріальна підтримка. Через волонтерів діти передали на передову зібраний одяг, взуття, харчі, медикаменти. Хто приніс з дому для солдатів батьковий светр, шапку, хто чоботи, штани, куртку, а також чаї, каву, печиво, рулети, цукерки. Двічі у школі проводили благодійні ярмарки — продавали дитячі коробки, браслети-амулети із синьо-жовтих стрічок, власноруч виготовлені ляльки-мотанки, вироби з бісеру. Ярмаркові гроші, а також кошти, виручені від здачі макулатури (майже півтори тисячі гривень), передали на потреби воїнів. А ще юні патріоти допомагають плести для фронту маскувальні сітки...

Виконуючи умову маленької Вероніки, ми “не засвічуємо” прізвища її бойового друга. Однак з інших джерел дещо дізналися про нього. Він не рядовий солдат, а офіцер, один з командирів батальйону морських піхотинців, несе бойову вахту у гарячій точці. На початку минулого року служив у Криму. Коли там почали з’являтися “зелені чоловічки”, зробив сильний дипломатичний крок — організував футбольний матч своїх підлеглих з російськими військовими. Наші перемогли з рахунком 4:0. Після матчу дружньо спілкувалися із суперниками, зокрема на політичні теми, вони багато що зрозуміли. “Ми хотіли показати всьому світові, що будь-які конфлікти чи спірні питання можна вирішувати мирним шляхом”, — говорив тоді Роман. На жаль, дійсність виявилася жорстокішою. І тепер свободу та честь своєї країни він з побратимами відстоює зі зброєю у руках. І з натхненням від дитячих листів.