Чому занепадає палац Дуніковського?

Національний музей імені Андрея Шептицького відсвяткував столітній ювілей. Під час урочистостей ніхто й не згадав про палац Дуніковського, з якого розпочиналась історія музею. Уже вісім років ця пам’ятка архітектури ХІХ століття закрита на ремонт. Палац, а нині — другий корпус Національного музею у Львові, перетворився на руїну. Доля рідкісних експонатів українського мистецтва залишається невідомою.

Палац Дуніковського на вулиці Драгоманова, 42, виглядає занедбано. Перекопаний двір, будівельне сміття, триметрові бляшані ворота і вицвіла табличка “Музей не працює”. На перший погляд і не скажеш, що тут зберігається найповніша в Україні колекція середньовічного українського сакрального мистецтва: ікони, скульптури, рукописи, стародруки. Серед них — пам’ятки українського ренесансу та бароко руки Івана Рутковича (Жовківський іконостас XVII ст.) і Йова Кондзелевича (Богородчанський іконостас, 1698-1703), колекція оригінальних творів Тараса Шевченка...

Музей перестав приймати відвідувачів у 2005 році — начебто закрився на ремонт. Минуло дев’ять років, а результату не видно. Хоча на це у 2005 році було виділено майже сім мільйонів гривень...

Один із працівників, який побажав залишитися анонімним, розповідає, що музею належно не ремонтували. “Будівля музею фактично зруйнована. Ремонти були проведені неякісно. Все переробляли троє слюсарів музею, та й це були лише зовнішні роботи. Всередині стіни осипаються. У нас настільки непрофесійне керівництво, що у зв’язку з ремонтами пропало близько 300 експонатів. Роботи проводились без забезпечення збереження експонатів. Вони припадали пилом. Після затоплень фондосховищ у 2009 році пропали рукописи, стародруки. Зникли під час ремонтів понад 150 гуцульських кахлів — цінних предметів народного мистецтва”. За фактом цих крадіжок було розпочато кримінальні справи. Кажуть, пізніше музейні експонати почали з’являтися в антикварних магазинах...

У 2012 році музей прославився історією зі зруйнуванням пам’ятки тисячолітньої давності — язичницької скульптури Лопушанського світовида. Пам’ятник розпиляли бензопилою, щоб нібито перенести в інше місце. “Наш директор без розширених реставраційних рад, без узгодження з Міністерством культури, порушуючи щонайменше сім пунктів музейної інструкції, вирішив перенести пам’ятник тисячолітньої давності”, — розповідає інша працівниця музею, яка також побоялася називати своє ім’я.

Анонімності обидві працівниці просять недарма. За словами жінок, директор Національного музею у Львові Ігор Кожан почувається абсолютним його власником. “Зробив собі зарплату 30 тисяч гривень! Працює на себе, — каже співрозмовниця. — У нас немає навіть вченої ради. Він ліквідував її. Це єдиний музей в Україні, котрий не має вченої ради. У музеї порушується все — від Конституції до музейних статутів. Це перейшло уже всі межі”. Жінка розповіла, що незадоволених та інакомислячих працівників чекають­ штрафи та догани... Доходило й до звільнення. “Зараз Драгоманова, 42, нагадує зону, — перелякано каже співробітниця. — Люди туди заходять, і за ними закривається хвіртка. Якщо я захочу вийти протягом дня, то повинна поставити до відома всю адміністрацію. Це стосується окремих працівників, котрі роблять зауваження дирекції щодо зберігання експонатів чи проведення ремонтних робіт”.

Історія здається майже фантастичною — халатність, недотримання музейних інструкцій, залякування працівників, замовчування інформації про плачевний стан музею Андрея Шептицького. Кореспондент “ВЗ” на­магалася поговорити з директором, але на робочому місці його не застала. Ігор Кожан перебуває на лікарняному ще з осені минулого року.

Кореспонденту «ВЗ» вдалося додзвонитися до пана Кожана. У телефонній розмові директор музею одразу почав вимагати назвати прізвища працівників, які критично про нього відгукувалися. “Вони мають свій інтерес, — переконаний Ігор Кожан. — Таких є п’ять осіб. Хтось має інтерес там, де пропали експонати. Ставлення у них відповідне, а у нас — до них... Не було заяв про порушення печаток чи злом. Це людський фактор. Інших пояснень не маю”. На зауваження кореспондента, що експонати нищаться в музеї, директор відреагував емоційно. “Де нищаться? Хто вам таке сказав? У якому фонді? Ми створюємо покращені умови зберігання. У 2006 році запустили нову котельню. А грошей немає з 2008 року. За кожне своє слово я відповідаю”.

За непідтвердженою інформацією, навесні закінчується контракт Ігоря Кожана, продовжити який йому начебто відмовились. Як тільки кореспондент згадала про це — Ігор Володимирович кинув слухавку.

Аби з’ясувати, чому ремонт ведеться дев’ятий рік поспіль і хто контролює грошові надходження у музей, кореспондент “ВЗ” звернулася у департамент з питань культури ЛОДА. Директор департаменту Наталія Гамкало повідомила, що Націо­нальний музей імені Андрея Шептицького напряму підпорядковується Міністерству культури України. “Це не установа обласного підпорядкування, — пояснила вона. — Перевірками використання виділених коштів та обсягу виконаних робіт кожні два роки займається Контрольно-ревізійне управління України”.