Мовні курси - для народних обранців

За тиждень-другий у Верховній Раді може з’явитися нова фракція. Тільки не поспішайте гадати, якої політичної орієнтації вона буде і хто її очолюватиме. Політики новий депутатський «гурток» не стосуватиметься. На його засіданнях не обговорюватимуть законопроектів, не торгуватимуться, як за те чи інше питання голосувати. Тут писатимуть диктанти, тренуватимуться у розмовній українській і слухатимуть лекції культурних людей. Мовними курсами для депутатів, як запевняє їх ініціатор Олесь Доній, зацікавилися не лише нардепи, які хочуть удосконалити свою українську, а й ті, кому доведеться вчити мову ледь не з нуля.

Колесніченків, які знають українську, але зневажливо ігнорують її, у Верховній Раді вистачає. Але й депутатів, котрі визнають, що незнання державної мови для них — не заслуга, а «мінус», теж не бракує. Дехто з російськомовних нардепів самі собі лікнеп у парламенті влаштували: вчать українську, прислухаючись до вимови колег (розмовними уроками від письменниці з депутатським значком Марії Матіос навіть депутати з «Регіонів» користуються).

Для охочих заповнити мовний пробіл чи удосконалити свої знання з української під парламентським куполом готуються створити спеціальні курси. Стати їх слухачами позафракційний нардеп Олесь Доній запросив депутатів просто з парламентської трибуни. Як сприйняли ідею, «ВЗ» поцікавився в її ініціатора. Курси для депутатів, каже Олесь Доній, — це лише частина великого мовного проекту, який вже діє у багатьох містах.

— Ми створили Всеукраїнський комітет захисту української мови, — заявив Олесь Доній (він очолює комітет). — В іншій країні це виглядало б абсурдно. Але в умовах України така ситуація, що в результаті століть тиску і гноблення від різних держав, у містах, міській культурі українська мова відходила навіть не на другий план, витіснялася, залишаючись здебільшого мовою села. За умов існування вже Незалежної України ситуація не відчутно змінилася. Хоча держава мала б займатися цим питанням. А у нас як: у законодавстві, наприклад, записано, що кожен держслужбовець повинен володіти державною мовою. Примус ніби є. Але, крім батога, має бути і пряник. Було б нормальним, якби держава, перед тим, як вимагати, спочатку забезпечила б для чиновників безкоштовні курси української мови. Це те, що намагаємося зараз зробити ми, і не лише для чиновників, а для всіх, хто хоче вивчити чи удосконалити свою українську мову.

Торік безкоштовні мовні курси відкрилися у Києві, Херсоні і Луганську. Тепер розширюємо мережу. Вже діють курси у Житомирі, Кременчуці, Кіровограді, Херсоні, Калуші. Я запропонував у Верховній Раді, що ми можемо зробити окрему групу і для депутатів. Тим паче, що такий досвід у нас вже є. У Кіровограді, наприклад, до нас звернулася обласна рада, щоб запровадити курси з української для чиновників. Групу вже створили.

— А у парламенті як на ваше запрошення відреагували?

— Відразу після виступу до мене підійшов депутат з Донецької області, російськомовний. Сказав, що він і ще один його колега хотіли б долучитися до цих курсів. Прізвищ наразі не називатиму. Зараз ведемо індивідуальні переговори з «УДАРом» (представниця фракції Ірина Геращенко оголосила, що готова першою на мовні курси записатися. — «ВЗ»). Думаю, найближчим часом, можливо, за тиждень, створимо таку депутатську групу і покажемо, що приналежність до різних партій бажанню вивчити українську мову не завада.

Гасло нашого проекту «Навчи друга розмовляти українською». Для тих, хто хоче навчитися, іноді надзвичайно важко подолати психологічний бар’єр, бо у нас часто висміюють неправильну вимову, мовні помилки. Через це нерідко можна почути: «Мені так подобається українська, я б хотів нею розмовляти, але не хочу ламати мову». Дуже важливо створити комфортне середовище, в якому людина поступово зростала б у мовному плані.

Окрім викладання (запрошуємо учителів, викладачів вузів, волонтерів) і спілкування українською мовою, на наших курсах є можливість ще й почути тих, хто творить українську культуру. Це — літератори, відомі освітяни, музиканти. Серед тих, хто погодився виступати на курсах, — Василь Шкляр, Марія Матіос, брати Капранови, Сергій Жадан.

— Ви теж були російськомовним. Важко було освоїти українську?

— Нелегко. Я народився у Києві, батько — українець, мама — з Росії. Коли я виростав, української у Києві майже не чути було. Вдома, у дворі, у школі спілкувалися російською. Навіть усвідомлюючи себе українцем, можливості вивчити українську, на жаль, не було. Спеціально вступав в університет Шевченка, бо думав, що там викладання українською. Але коли я вчився, було ще російською. У студентському середовищі самі українську вчили. Часто їздили до Львова, щоб почути мову.