Універсальна мова

Мови — живі організми. Як і люди, вони народжуються, розвиваються, помирають… Та якщо про клонування людей лише йдеться, то клонування мови — пройдений етап. Ще у 1887 році на основі найпоширеніших європейських мов та інтернаціональної лексики польський лікар, поліглот Людовик Лазар Заменгоф створив міжнародну універсальну мову — есперанто.

Есперанто — далеко не перша штучна мова, але з тих, що мали на меті вкоренитися в побут та міжособистісне спілкування (а не виключно професійна, як-от мови програмування), вона найвідоміша та найпопулярніша. У чому феномен есперанто та чому, попри її універсальність, їй ще не вдалося підкорити світ — у матеріалі кореспондента «ВЗ».

ЗА СВОЄЮ СУТТЮ есперанто — це спроба звести всі мови до спільного знаменника, вибудувати універсальний код спілкування з максимально простими правилами, легкий для вивчення, без винятків та складних конструкцій. Достатньо було б усім вивчити одну мову — есперанто, щоб без труднощів спілкуватися на будь-яку тему з ким завгодно у всьому світі. Звісно, моделюючи цю ідеальну схему, всі могли б вивчити якусь одну «живу» мову. Але перевага есперанто у тому, що, вивчивши її, всі опиняються в рівних з мовної точки зору умовах. Адже природні носії, скажімо, англійської, якщо взяти її за універсальну, матимуть значно більше переваг порівняно з тими, хто вчитиме її як іноземну. Есперанто ж — максимально нейтральна мова, адже не належить якомусь окремому народу чи країні, відповідно — не надає нікому преференцій. А також не несе в собі політично-культурної домінанти країни, яка є її «правовласницею». Та й вивчити есперанто значно легше, ніж мову зі своєю історією, оскільки у ній немає підводних каменів, інтеркультурних контекстів та підзмістів. За своєю структурою вона максимально логічна. Натомість всі «живі» мови пройшли тривалий шлях стихійного розвитку, внаслідок якого наситилися винятками з правил, протиріччями, багатозначностями та іншими недоліками, яких у міжнародній мові не мало б бути.

Звісно, осередки есперантистів існують по всьому світу. Пошановувачі цієї мови пишуть мовою есперанто художню і наукову літературу, створюючи унікальне культурне середовище, перекладають нею світові шедеври. Є музичні гурти, які виконують свої твори цією мовою. Існують періодичні видання, які виходять цією штучною мовою есперанто. Її викладають у деяких вузах і школах. Есперантисти мають свій гімн La Espero (Надія), який традиційно виконують на щорічному Всесвітньому конгресі есперантистів, та прапор. Зрештою, есперанто — єдина з-поміж штучних мов, якою дозволено відправляти Службу Божу у Греко-католицькій церкві.

Та, попри те, що есперанто — ідеальна мовна платформа для міжнаціонального порозуміння, усі перелічені переклади і твори мовою есперанто, організації, конференції — справа рук ентузіастів, а не системна мовнокультура. За різними оцінками, есперанто на різному рівні володіє до двох млн. людей. У світовому контексті це — крапля в морі. Есперанто, унікальний за своєю суттю мовний винахід, особливо цінний в епоху максимальної глобалізації та універсалізації, досі не набув тотального поширення.

То чому ж люди продовжують вивчати десятки різних мов заради того, щоб порозумітися, а не вивчають одну-єдину штучно створену, яка до того ж нескладна? Чому не використовують цього простого ключа, аби втілити у життя прабіблійний міф одномовності, який зруйнувало вавилонське стовпотворіння?

Попри, здавалося б, наявність одних переваг у есперанто, недолік цієї штучної мови ховається в її ідеальності. Нейтральність есперанто обертається її ахіллесовою п’ятою. Оскільки ця мова не є офіційною в жодній державі, то й просуванням її і популяризацією займаються окремі ентузіасти чи нечисленні організації, які не мають потрібних ресурсів та ваги у світовому вимірі. Відсутність природних носіїв есперанто означає, що вивчення її — це особистий вибір. І тут спрацьовує закон великих і малих чисел. Оскільки тих, хто знає есперанто, у сотні тисяч, а то й мільйони разів менше, ніж тих, хто знає англійську, китайську, іспанську, французьку та інші мови, то, обираючи для вивчення іноземну, люди зупиняються на останніх. Пропорції поширення мов не змінюються на користь есперанто, а без тотальної популяризації вона втрачає свої козирі.

«Логічність у мові — це чудово, — говорить мовознавець Оксана Вишневецька. — Але мова за своєю суттю — жива субстанція, і її справжня чарівність — в ірраціональності, людях, історії, що стоять за нею. Попри всі свої переваги, есперанто — мова, «замішана» на сухій логіці, математиці, а не на багатстві емоцій та красі звуків. Простота структури і легкість вивчення — один бік медалі, натомість інша — схематичність, втрата мовних барв, унеможливлення гри слів, фонетичних нюансів, характерів звучання, що додають сенсів і відтінків. Всі могли б харчуватися комплексом поживних речовин та вітамінів з тюбиків, але обирають розмаїття національних кухонь. У цьому й суть людини як істоти не виключно раціональної, а емоційної та чуттєвої».

Довідка «ВЗ»

Словниковий запас есперанто побудований на основі інтернаціональної лексики (переважно романського походження з германськими та слов’янськими елементами). Лише окремі слова цієї мови вигадані «з нуля». Невелика для вивчення, але достатня для мовобудови кількість словотвірних елементів (10 префіксів, 35 суфіксів та 11 закінчень) дозволяють від кожного кореня самостійно створювати від 20 до 60 (а від деяких коренів навіть до 100) слів. До прикладу, varmo — це «тепло», а отже, varma — «теплий», varme — «тепло», varmi — «нагрівати», malvarma — «холодний» (префікс mal- надає слову протилежного значення). Суфікс -ino означає жіночий рід. Тому, якщо «батько» — patro, то «мама» на есперанто — patrino. Жодних складних схем, граматика суворо нормалізована — 16 правил без жодного винятку. Усі букви завжди читаються однаково, а наголос падає виключно на передостанній склад. Як зазначають фахівці, есперанто не потрібно вчити все життя, як інші мови, а можна досконало засвоїти раз і назавжди за короткий кількамісячний курс.