Мовна неполіткоректність

«Жид», «москаль», «хохол»... Для одних ці слова — просто слова, з того ж розряду, що й “єврей”, “українець” чи “росіянин” та для більшості — образа за національною ознакою. Як же так сталося, що слова, якими рясніють твори Франка та Шевченка, опинилися в такій халепі?

Дискусія навколо коректності вживання цих слів переросла побутовий рівень ті вийшла на політичну орбіту. Нардеп Вадим Колес-ниченко (“Партія регіонів”) зареєстрував у Верховній Раді проект постанови «Про заборону мови ворожнечі та висловів, що принижують людську гідність (стосовно образливих висловів «жид», «хохол», «москаль» тощо)». Мотивував свій крок тим, що прийняття цього проекту “матиме величезні позитивні наслідки для громадян України, які за етнічною чи мовною ознакою піддаються дискримінації через вживання в публічному дискурсі мови ворожнечі на їхню адресу”, “сприятиме підвищенню міжетнічного рівня толерантності в Україні по відношенню до окремих мовних груп і етносів, побудові в Україні демократичного громадянського суспільства, вільного від дискримінації та ксенофобії”. Депутати “Свободи”, натомість, доводять своє право вживати слово “жид”, апелюючи до того, що “в українській, як і в інших слов’янських мовах, слова “жид” чи “москаль” не мають негативного експресивного забарвлення і це — визначення національності людини” (цитата нардепа Ігоря Мірошниченка).

Думки у єврейській громаді також розділилися. Головний редактор видання «Київ єврейський» Елеонора Гройсман попросила представників «Свободи» не називати євреїв «жидами», оскільки це слово їх ображає. Натомість помічник головного рабина Києва Моше Асмана Давид Мільман не бачить проблеми у тому, що євреїв називають жидами. «Мені особисто як людині, не як духовному лідерові, слово «жид» подобається, — пояснив він. — Для України, так само як і для Польщі, — це слово традиційне. До революції взагалі не було іншого визначення. Важливо, що вкладає в це слово людина, яка його вимовляє. І це не можна врегулювати ніяким законодавством”. Одностайності у Міністерстві юстицій з цього приводу також не спостерігалося. Відповідаючи на запит Гройсман, прес-служба Мін’юсту заявила, що “не виявлено в українському законодавстві норм, які б забороняли вживання слів “жид”, “жиди” чи “жидівка”. Натомість міністр юстиції Олександр Лавринович заявив, що давати такі оціночні судження не в компетенції прес-служби, а офіційна позиція міністерства полягає в тому, що “називати євреїв словом, яке їх ображає, неприпустимо”.

То У ЯКИЙ ЖЕ БІК варто тягнути цей канат: продовжувати доводити, що ці слова за своєю етимологією нічого поганого в собі не несуть, а отже, нема чого їх клеймити, чи все ж варто стати на позицію ображених і відмовитися від використання такої лексики у побуті? І як далеко варто заходити у прагненні уникнути дискримінації? До прикладу, у США слово “негр”, “нігер” належить до дискримінаційних і расистських. Щоб уникнути їх, навіть видають нові редакції класичних творів, де ці слова “підчищають”. Як це сталося, до прикладу, з творами Марка Твена “Пригоди Тома Сойєра” і “Пригоди Гекльберрі Фінна”. Тож чи варто підшліфовувати того ж Франка, який писав: “У своїх оповіданнях й поезіях я дуже часто виводив жидівські типи і затягав жидівських мелодій”. Що вже говорити про те, скільки “москалів” і “ляхів” у творах Кобзаря... Історик та мовознавець Іван Наконечний підрахував, що Тарас Григорович у своїх поетичних творах вжив слово «жид» у різних його словоформах більш як 60 разів і жодного разу — слова «єврей». А що робити з колядками та вертепом, де Жид — персонаж, без якого ні туди, ні сюди?

Слово “жид” побутує не лише в українській мові. Без негативного забарвлення у польській мові вживаються («Zydzi»), словацькій та чеській — «Zide», німецькій — «Jude», болгарській — «жид», італійській — «giudeo». Зрештою, якщо рухатися за етимологічними словниками, то й в Україні це слово початково не несло у собі негативу. З польським аналогом воно має спільний корінь — від латинського judaeus, яке походило від гебрейського відповідника «юда», що мало загальне значення «славетний» чи «хвалений». У найдавніших українських церковних книгах поряд зі словом “жид” вживалося слово “єврей” (від староєврейського — “той, хто прийшов до Палестини з тієї сторони”). Але у світській мові з давніх-давен прийнялося тільки слово “жид”, слово ж “єврей” вживалося виключно у церковному середовищі. Та от у російській мові слово “жид” має негативну конотацію. З XVIII століття там воно вживалося як образа та лайка. Навіть у словнику Даля “жид” розшифровується як “скупий, скнара”. А корені походження цього слова шукають у таких непристойностях, що і почервоніти не гріх. В Україні ставлення до цього слова змінювалось паралельно зі зміною історичних реалій. Російський вплив, що накривав її землі, підмінював автентичні значення слів, нав’язуючи їм нові, притаманні російській, а не українській мові значення.

«Москаль» на позначення росіян теж було звичайним словом. Спершу це був типовий етнонім (термін на позначення етнічної спільноти), що походив від назви Великого князівства Московського (Московія, Московщина). Пізніше в Україні так почали називати солдат регулярної армії, оскільки в той час це була найбільша група росіян на її території. Слово перекочувало у розряд образливих. У словнику Грінченка, де зафіксовані п’ятдесят шість значень, форм та відтінків “москаля”, є і два фразеологічні звороти: «підпускати, підвозити москаля», що означає — “брехати, обманювати”, і «пеня московська» — «безпричинно чіплятися».

“Хохол” спершу був звичайним екзонімом (термін, яким називає один народ інший, так само як в Україні називають німців німцями (від слова “німий”), хоча їхня самоназва Deutsche). Ця назва, припускають історики, з’явилася у XVII ст. і могла походити від оселедця (“хохолка”) — характерної зачіски козаків. Складні сусідські стосунки вплинули на етимологію слова і внесли у неї відтінок зневажливості.

Та НЕ ЛИШЕ етноніми переживають таку трансформацію значення з нейтрального в негативне. Звичайні іменники, як-от “дівка” чи “хлоп”, також набули образливого присмаку.

— Усі ці слова початково не були образливими і мали нейтральне значення — позначення етносу, — коментує кореспондентові “ВЗ” професор кафедри української мови Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор філологічних наук, соціолінгвіст Лариса Масенко. — Але історичні перипетії змінили їхню конотацію (відтінок значення). Тому зараз ситуація — складніша. Самі євреї вважають слово “жид” образливим (таке сприйняття прийшло до нас з Росії). Українцям неприємно, коли їх називають “хохлами”, а росіянам не хочеться бути “москалями”. Ці слова перетворилися на образливі прізвиська, які давали сусіди сусідам. Тож чи варто їх вживати, коли вони ображають інших людей? Значення слів змінюються, як і все в нашому життя. Для чого чіплятися за застаріле, якщо контекст змінився? Почуття людей — важливіші. Звісно з класики вилучати такі речі і переписувати Шевченка чи Лесю Українку — смішно. В історичному дискурсі вони залишаються. Але в сучасності їх варто уникати. Подібні трансформації від нейтрального до образливого значення відбуваються і з простими словами. Механізм трансформації етнічних назв у лайку — простий. Країни-сусіди починають вживати ці слова як лайку. З часом вона такою і стає. З такими словами, як “дівка”, “хлоп”, “мужик”, складніше. Кожне з них потребує окремого дослідження. Хоча, якщо узагальнити, то вимальовується картина, коли на значення слів впливають соціокультурні процеси. Ще у XIХ ст. 95 відсотків українців були селянами, і у цьому середовищі “дівка” — нормальне слово. Але стрімка урбанізація, стереотипне бажання міської спільноти відокремитися від сільської спричинили те, що “дівка” набула негативного підтексту”.

Тож чи треба намагатися повернути час назад, роблячи бурю у склянці води? Чи краще змиритися з тим, що слова, як і все у нашому житті, здатні змінюватися? Та, з іншого боку, чи варто драматизувати вживання цих слів і карати тих, хто вживає “мову ворожу” не зі зла і без бажання когось образити? Можна просто залишити вживання чи невживання цих слів у полі ввічливості. Одні мають право говорити, як хочуть, знаючи, що за окремі слова на них можуть і образитись. А інші залишають за собою право, ображатися їм чи ні. Вживання слова “дурень” на законодавчому рівні ніхто не регламентує, хоча і його можна назвати дискримінаційним за розумовою ознакою.