Уся справа в алфавіті?

У Казахстані назрівають “алфавітні” зміни. Президент країни Нурсултан Назарбаєв у щорічному посланні парламенту, окреслюючи перспективи розвитку до 2050 року, наголосив на необхідності переходу казахської мови з кирилиці на латинський алфавіт. Мотивував таку мовну політику Назарбаєв тим, що латинкою можна вбити двох зайців: послабити експансивні настрої Росії та влитися в сучасну глобалізаційну течію.

У контексті таких переворотів оживилися дискусії і навколо української мови, мовляв, чому б і нам не розвернутися на 180 градусів від кирилиці

і не зрадити їй з латинкою, яка могла б ввести українську в європейський лінгвістичний контекст та перекрити кисень російським мовним зазіханням.

Абетка казахської мови пройшла тривалий еволюційний процес. Казахи, як і всі тюркські народи, — спадкоємці рунічної писемності. Потім, під мусульманським впливом, на землях Казахстану стали користуватися арабицею. У період між 1929 і 1940 р. використовувалася латинська графіка. Історичні реалії внесли свої корективи, тож сучасна казахська мова, починаючи з 1940 року, застосовує кириличну систему. Казахський алфавіт базується на російському, але має додаткові 9 літер. Загалом налічує 42 букви. Бажання зміцнити свою незалежність від Росії на пострадянському просторі, підняти престиж державної мови підштовхнуло владу Казахстану до ідеї розібратися з абеткою. «Необхідно вже зараз почати підготовчу роботу з переведення в 2025 році казахського алфавіту на латинську графіку, — зазначив Нурсултан Назарбаєв. — Це служитиме не тільки розвитку казахської мови, а й перетворить її в мову сучасної інформації”.

Кримські татари також планують замінити кирилицю на латинську графіку. У них було своє рунічне письмо, свій алфавіт. Згодом вони перейшли і до 1928 року використовували арабську абетку, до 1938 р. — латинську. З того часу і до сьогодні користуються кирилицею. Одна з причин повернутися до латинки — намагання розширити та зміцнити зв’язки зі світовою кримськотатарською діаспорою. Ще одним стимулом до змін стало переконання філологів, що латинська абетка, порівняно з кирилицею, краще виражає фонетичний устрій кримськотатарської мови. Зрештою, на латиниці пише весь тюркський світ, тому це — найбільш сприятливий для розвитку кримськотатарської мови варіант, — вважають кримськотатарські філологи.

Дискусії про перехід з кирилиці на латинку не раз спалахували і в українському контексті. Ще у XVI-XVII ст. були зафіксовані перші документи, у яких в українській мові використовувалася не кирилиця, а латинка. Було й кілька спроб повністю перевести українську абетку на латинський лад, беручи за основу то польську, то чеську абетки (виникали вони в XIX ст. в Галичині, що пов’язано з релігійним нюансом: православ’я — кириличне, а католицизм тяжіє до латинки).

Прихильники латинської графічної системи для української мови аргументують свою позицію тим, що відмова від кирилиці задекларує вибір України на користь європейського вектора розвитку, а зміна абетки приведе і до зміни типу мислення людей на європейський. Латиниця може виступити і бронею у боротьбі з російською мовною експансією. Серед доводів присутня й арифметика. У якому мовленєвому просторі вигідніше бути: серед тих, хто пише латинкою, а це — кілька мільярдів людей, чи кирилицею, яку використовує близько двохсот мільйонів? Ще один аргумент: завдяки латинці можна стати культурно мобільнішим, відкритішим і зрозумілішим світу, який використовує її абетку.

Противники подібного переходу серед аргументів мають намагання зберегти автентичні ідентичність мови, прагнення не змазати її унікальність. Виникає й запитання, наскільки обґрунтовані аргументи прихильників “латинізації”, і чи прагнення європеїзуватися справді можна засвідчувати абеткою, та й чи варто це робити у радикальний з філологічної точки зору спосіб. Присутній у дискусії й економічний аспект, адже відмова від кириличної та перехід на латинську графічну систему вимагає шалених капіталовкладень, освітніх реформ та стратегічного підходу (це справа навіть не років, а десятиліть).

— З одного БОКУ, Кирило і Мефодій принесли нам письмо, але з іншого — кирилицею нас відвернули від Європи, — коментує ситуацію кореспондентові “ВЗ” доктор філологічних наук, професор кафедри української літератури ЛНУ ім. І. Франка Валерій Корнійчук. — Якби ми писали латинкою, то інакшим був би шлях України сам по собі. Нам не потрібно було б зараз говорити про Асоціацію з ЄС, Митний союз... Були б там, де зараз є Польща, Чехія, Словаччина... Країни, які прийняли кирилицю, згаяли час. Переходити на латинку потрібно було ще у визвольні часи Хмельницького. Але тоді на заваді стало те, що Польща й Україна були в різних лігах. Сьогодні перейти на латинку — нереально. Насамперед через політичні причини. Ситуація у нашій країні не дозволить зробити такий крок. Не можемо президента обрати, який орієнтувався б на Європу, то що вже говорити про зміну абетки! Хоча, можливо, з часом глобалізація переломить цю ситуацію і внесе свої корективи. Звісно, українська мова дещо б втратила, перейшовши з кирилиці на латинку. Перш за все самобутні літери, як-от “ї”, “є”. Та латинка має досить букв, щоб передати силу і красу української мови. Якщо чогось в її абетці і не вистачає, можна скористатися досвідом чехів і поляків, які знайшли вихід з цієї ситуації, внісши свої трансформації в основи. Кирилиця — це те, що роз’єднує нас з Європою і наближує до Росії. Звикли до неї, але вона відіграла не позитивну роль у нашій історії. Та зараз вже нічого не зміниш.