На Lviv Street Art мистецькі речі подешевшали...

У львівському парку культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького вперше відбувся фестиваль Lviv Street Art. Свої роботи представили молоді художники і дизайнери. Усі охочі могли придбати на вуличному фестивалі біжутерію, вітражні світильники, картини, листівки та багато інших мистецьких речей ручної роботи.

Митці кажуть, здивувати львівську публіку стає дедалі складніше, чи не щомісяця у місті з’являються нові галереї, організовуються виставки, але декому це все одно вдається… Прес-секретар фестивалю Уляна Середич розповіла «ВЗ», що на Lviv Street Art очікували близько ста учасників, включаючи музикантів, графітчиків і художників, але дощова погода внесла свої корективи…

На тлі захмареного неба робота художника Сергія Радкевича, яку виконує у респіраторі, балончиками з фарбою, вселяє оптимізм. Сергій розповів, що разом із колегами просто неба вони малюватимуть також картину для дітей, хворих на туберкульоз, з Винницької школи-інтернату. «Графіті — частково моє хобі. Нелегально на стінах не малюю, — каже Сергій. — Шукаю закинуті місця за містом, глухі стіни, малюю у горах, зокрема на скелях. Там за рік може пройти п’ять-шість людей, і, напевно, вони не очікують побачити там якісь роботи». У цьому є загадковість, містика… Більшість робіт хлопця — на сакральну тематику (розп’яття Ісуса Христа, яке намалював Сергій, тривалий час можна було побачити на стіні неподалік Парку культури).

Хлопець каже, нелегального графіті на стінах у Львові поменшало. Вуличні художники підростають і розуміють, що це — дитячі пустощі. «Той, хто ставить собі за мету намалювати графіті на кам’яниці, зробить це, навіть якщо вулицю патрулюватимуть міліціонери, — каже Сергій. — Ці люди отримують такий же драйв від процесу, як і гірськолижники». За словами митця, у Львові в центральній частині міста є чимало стін (їх називають брандмауерами), які можна було б розмалювати професійно, але влада зазвичай на такі пропозиції не погоджується. Мовляв, зона ЮНЕСКО, пам’ятки архітектури…

Зауважила на одному зі столиків цікаві пляшки, оздоблені шкірою або тканиною. Коштують по 80 грн., у магазинах такі — удвічі дорожчі. Вино, коньяк, шампанське всередині — справжні. Їх дарують за будь-якої оказії: на весілля, хрестини, день народження… Архітектор-дизайнер Ірина Микитчак, яка займається декупажем пляшок, а також виготовляє сережки з полімерного пластику, каже: «Аби усі ці речі зробити, перш за все треба мати настрій. Наприклад, на ці дерев’яні дощечки я наношу малюнок за допомогою серветки (спеціальні серветки для декупажу продають в арт-крамничках по 2,5 грн.). Серветка розтягується і приклеюється клеєм ПВА. Це займає до години часу». Виглядає оригінально! Прикрасити серветкою можна і стару жіночу сумочку, й інші речі.

А ось зацікавити покупця біжутерією — складно. Якщо торік сережки з полімерного пластику були дуже популярними, то цього року їх уже навчилася робити кожна друга дівчина. Ці витвори мистецтва уже «приїлися». Робить Ірина також і пляшки-лампи. Доволі незвичний хід! «Роблю дірочку, протягую шнурочок, виходить каркас», — каже дівчина. До речі, пляшка може слугувати вазою або всередину можна насипати декоративних камінчиків.

Свої роботи на фестивалі представили дизайнери Олена і Роксолана. Дівчата виготовляють кулони з кольорового скла. Випікають їх у печах за високої температури. Правда, якщо такий кулон впаде на землю, розіб’ється. З такою красою треба бути обережним!

Підходжу до стенду з шовковими шаликами. Марія Диордичук — дизайнер з Києва. Усі контури шалика — з додаванням сусального золота, розписані вручну… Ця робота дуже копітка. Треба бути терплячим, вміти концентруватися. Коштує це диво від 200 доларів. Фарби, як запевняє майстриня, не змиваються, шалик можна прати навіть у пральній машинці. «Якось я розшивала шалик натуральним камінням, він коштував 10 тисяч грн.», — каже жінка.

Коли на фестивалі з’явилися майстри з твістингу (виготовлення фігур з кульок), стало зов­сім весело. Михайло Гузаревич розповів: «Можемо з кульок (вони схожі на «ковбаски». — Авт.) зробити будь-що: від маленького песика до великої фігури, на яку може піти від 5 до 12 тисяч кольорових кульок. До речі, білі кульки — дефіцит! Нещодавно ми їздили у Москву на Міжнародний фестиваль повітряних кульок. Взяли там третє місце серед дизайнерів. Наша збірна має назву «Кулька з перцем». Поки хлопець розмовляє, не перестає закручувати кульки у певну форму. Жодна не тріскає… І вже за деякий час у його руках з’являється капелюх.