«Викладаючи німцям в аудиторії, вмикаю камеру — і мене чують українці по Zoom»

Близько мільйона українців виїхали до Німеччини від початку повномасштабного вторгнення рф в Україну. За кількістю біженців Німеччина обігнала Польщу… Майже 70% українських жінок, які виїхали за кордон, мають вищу освіту. Про це повідомила директорка Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елла Лібанова.

Журналістка «ВЗ» по­спілкувалась з доцент­кою Київського на­ціонального економічного університету імені Вадима Гетьмана Ольгою Гончаровою.

Пані Ольга виїхала з мамою, дворічною донькою та двома кішками до Німеччини, коли по­чалася велика війна. Зараз вона викладає економічні дисципліни у німецькому університеті Пас­сау (Нижня Баварія).

«Німці точно не очікували, що до них приїде з України така кількість жінок з вищою осві­тою…» — каже пані Ольга.

У Київському національному економічному університеті іме­ні Вадима Гетьмана Ольга Гон­чарова захистила дисертацію. З 2009 року викладала на кафедрі міжнародного менеджменту.

У 2017 році на три місяці їз­дила до США за програмою об­міну, викладала у бізнес-школі американського університету у місті Редлендс (Південна Калі­форнія).

«Цей досвід, — каже, — допо­міг отримати роботу у німецько­му університеті Пассау. Місцева професорка сказала: «Якщо ти викладала у США, то і у Німеччи­ні впораєшся».

«У 2014−2015-му я була пе­рекладачем у британського журналіста, який працював у зоні АТО. Коли почалось втор­гнення, він написав, чи потріб­на мені допомога, — розповідає пані Ольга. — На той час він жив у Берліні та знайшов сім’ю, яка погодилась нас прийняти. Ця сім’я була дуже привітною. Ми досі підтримуємо контакт.

Я дізналася, що мій рідний КНЕУ має партнерів серед ні­мецьких університетів. Через тиждень мені відповіли з універ­ситету Пассау, сказали, що до­поможуть з роботою та квар­тирою. Один із працівників університету погодився здати нам в оренду житло.

Мій київський диплом — між­народного зразка, тож додатко­вого підтвердження свого фаху у Німеччині не потребувала, оскільки професія економіста тут не є регламентованою.

Місто Пассау розташоване на кордоні з Австрією. Тут живе близько 50 тисяч людей, одну п’яту населення становлять сту­денти університету Пассау.

Місцева професорка Каролін Хойслер запропонувала мені по­давати заявку на освітній ґрант DAAD. У липні 2022 р. ми подали заявку (її розглядали пів року), і мене затвердили. З часу подан­ня заявки і до моменту, коли я почала працювати в університе­ті, минуло дев’ять місяців.

В університеті Пассау ви­кладаю три курси кожен се­местр, серед них: міжна­родний менеджмент та організаційна поведінка, гло­бальний бізнес, антикризовий менеджмент, міжкультурне під­приємництво, а також страте­гія для хайтек-стартапів (це міс­цевий курс університету Пассау, який стосується сфери висо­котехнологічних стартапів). Та­кож я є менторкою на програ­мі Honours Degree, під час якої студенти проходять шлях від бізнес-ідеї до готового бізнес-проєкту та можливого виходу на ринок свого товару чи послуги.

— Ви викладаєте англій­ською мовою. Це, мабуть, складно, адже економіка — це багато термінів…

— Німецькою ще не можу го­ворити в аудиторії на профе­сійному рівні. Англійську добре знаю. У Києві закінчила гімназію № 117 ім. Лесі Українки. Там була доволі сильна база з англійської. У 10−11 класах було п’ять занять на тиждень. Плюс два уроки літе­ратури та два уроки країнознав­ства викладали англійською. У нас була сувора вчителька. Бать­ки хотіли, щоб я вступала на ан­глійську філологію, але я схили­лася у бік економіки. Подумала, знати англійську — це добре, але треба мати професію.

— Розкажіть про своїх сту­дентів…

— У мене були студенти з Ар­гентини, Угорщини, Польщі, Че­хії, Латвії, Мексики, Японії, Пів­денної Кореї, Туреччини, Італії, Норвегії. Вони записуються до мене на курс, їм цікаво навчати­ся англійською. Також залучаю українських студентів. Прово­джу заняття по Zoom. Викладаю німцям в аудиторії, у той же час включаю камеру і мене чують українці по Zoom. Якщо є спірні запитання чи завдання, студенти можуть між собою спілкуватися.

У мене також є курс «Анти­кризовий менеджмент», київ­ський університет дозволив мені його викладати у Пассау. Ми з українськими та німецьки­ми студентами досліджували, як українські компанії боролись з економічною кризою 2014 р., 2022 р. та ковідом. Проводили інтерв’ю з компаніями, студенти готували спільний проєкт, кому­нікували між собою.

— Чим студенти у Німеччині цікавляться найбільше?

— У Німеччині багато про­єктів, які стосуються штучно­го інтелекту, хайтек-стартапу (проєкти у галузях високих тех­нологій). Це обов’язковий пред­мет на курсі бізнесу. У Німеччи­ні зовсім інше фінансування цих програм, ніж в Україні. У нас не­має такої навчальної та техніч­ної бази.

— Який німецький досвід у вищій освіті можемо запози­чити?

— Освіта у Німеччині та Україні дещо схожа. У США, наприклад, студенти були дуже орієнтовані на оцінки. Відмінно чи відмінно з мінусом? Могли бути справжні баталії за два бали зі ста!

У Німеччині такого немає. Є лекції, на які студенти можуть ходити чи не ходити. Є семіна­ри, на які студенти можуть не ходити. Але іспит треба скласти. Це, як на мене, недолік… У КНЕУ студент має отримати 40 балів за роботу під час семестру та 60 балів — за іспит.

— Чи працюють німецькі студенти під час навчання в університеті?

— Багато студентів працюють. У німецьких студентів є можли­вість отримати позику на осві­ту від уряду, але після закінчення навчання випускник має повер­нути 50% протягом кількох років. Іноземці подаються на ґранто­ві програми. Найбільший ґран­тодавець у Німеччині, зокрема у сфері освіти, компанія DAAD. Також порадила б звернути ува­гу на програми ERASMUS+.

У Німеччині вища освіта без­коштовна, але є витрати на гуртожиток, їжу, зв’язок тощо. Бачила своїх студентів, які пра­цюють баристами. Багато сту­дентів працюють за спеціальніс­тю у різних компаніях як інтерни. Здобувають професійний до­свід. Це нормально. Ненор­мально, коли студент до 5-го курсу або до магістратури си­дить удома. Є студенти, які пра­цюють у Мюнхені і їздять у Пас­сау на пари або долучаються онлайн до семінарів (стипен­дія студентів університету Пас­сау, зі слів пані Ольги, — близько 300−900 євро. В університеті діє академічна доброчесність, про хабарництво чи плагіат там не може бути й мови. — Авт.).

— Яку соціальну допомогу в Німеччині отримують біженці з України, які не знайшли ро­боти?

— Соціальна допомога для дорослих — до 560 євро, для ді­тей — від 370 до близько 470 євро. Уряд також платить кошти за медичне страхування, воно є обов’язковим як для німців, так і для осіб без німецького грома­дянства, які живуть у країні.

Знайти житло непросто. Власник житла зазвичай сам обирає орендарів. Там, де ми живемо (це сільська місцевість недалеко від міста), вартість оренди однокімнатної квартири 350−400 євро на місяць, двокім­натна — 800−900. Мюнхен — до­роге місто, там дешевших квар­тир, ніж за тисячу євро, немає.

— Пассау — невеличке міс­то. Чи багато там українців?

— Пассау відоме як «місто на трьох річках». У місцевому со­борі Св. Штефана зберігається найбільший соборний орган в Європі (третій у світі). Українців небагато, але у нас сформува­лась своя волонтерська спіль­нота. Збираємось на вихідних, робимо окопні свічки, плетемо сітки, діти створюють обереги та малюнки для воїнів, збирає­мо допомогу. Люди приїжджа­ють навіть із сусідніх містечок. Є жінка, яка в Україні працюва­ла дитячим аніматором. Вона організовує зустрічі-свята для українських діток.