«Ніколи не думав, що буду керувати великим театром»

У рамках фестивалю «Золотий Лев» Київський театр на Подолі на заньківчанській сцені показував виставу «Зелені коридори» за п’єсою Наталки Ворожбит у постановці Максима Голенка. Майже рік — з листопада 2022 року Театр на Подолі очолює народний улюбленець Богдан Бенюк, який полюбився українському глядачеві не лише за яскравими образами, створеними на сцені і екрані, а й як ведучий телепрограм. Окрім того, професор Богдан Бенюк очолює ще й кафедру акторського мистецтва та режисури драми у Київському національному університеті імені І. Карпенка-Карого. Найновіші акторські кінороботи Богдана Михайловича — в українських фільмах «Мати апостолів», «Небо — парасолька», «Капітан Бровари».

— Пане Богдане, чому саме «Зелені коридори» ви привезли до Львова на фестиваль «Золотий Лев»?

— Вистава за п’єсою Наталки Ворожбит створена на початку цього року режисером Максимом Голенком і мала хороший розголос у Києві. Паралельно ця драматургія запускалася і в Німеччині в одному з їхніх театрів, ми навіть планували прем’єри зробити в один день, але не вийшло, бо були певні проблеми з декораціями. На мій погляд, наша вистава набагато цікавіша, але ми ще маємо поїхати в Німеччину і подивитися їхню. Вони до нас приїжджали і були вражені — і формою, і задумом, і акторською майстерністю… Слава Богу, цей експеримент вдався. Ця п’єса звучить, квитки добре продаються, люди на неї ходять в Києві. Коли постало питання поїздки на фестиваль «Золотий Лев» до Львова, то, без сумніву, треба було взяти п’єсу Голенка. Якби я став керівником Театру Заньковецької, то, мабуть, потрібно було б привозити виставу Бенюка (Сміється. — Л.П.). Нещодавно Максим Голенко приступив до виконання обов’язків керівника цього театру і дуже важливо, щоб ця вистава дала львів’янам надію, що театр «потрапив» у добрі руки.

— Тобто, ще пів року тому, за попереднього керівництва, ця вистава тут була б неможлива?

— Річ у тім, що мова про це не йшла. Запрошення від організаторів зі Львова приходить точково. Ти не можеш наперед знати, що та чи інша вистава того, чи іншого театру буде запрошена. Цього року, коли нас запрошували, то казали, що ми будемо на сцені Театру Лесі чи ще якогось, але я сказав, що ця вистава має бути тільки в Театрі Марії Заньковецької. І тоді вона матиме резонанс і матиме успіх. Бо треба, щоб її подивилися і зрозуміли, що наша сучасна драматургія зараз має великий момент для злету. Так само як з’явилася невеличка частина режисерів європейського рівня, і в тому числі Голенко. І, якщо режисура отримала таку потужну пульсацію, то і артисти підтягуються, і театри звучать по-іншому.

— Коли і як прийшло рішення очолити Театр на Подолі?

— До мене рішення не приходило. Мені запропонували очолити його під час воєнного стану. І дуже важливо, що трупа була не проти. Трупа залишилася без Віталія Малахова і довгий час обговорювалися кандидатури різних режисерів, хто мав би прийти на його місце. Трупа не могла визначитися. Мене вони добре знали, я грав у виставах, які ставив Малахов, і всі погоджувалися, що було б добре, щоб я очолив цей театр. Я до цього ніяк не був причетний, аж поки Київрада не викликала мене. Мені сказали, що є пропозиція під час воєнного стану очолити Театр на Подолі. Але ж воєнний стан може затягнутися. То я вирішив спробувати і почав працювати. Але ж і в Театральній компанії «Бенюк і Хостікоєв» ми робили ті самі справи, які я роблю сьогодні. Абсолютно нічого нового. Найважливіше, що в театрі на ключових посадах працюють самовіддані професіонали: освітлювачі, звукорежисери та інші. Але ніхто не скасовував репертуарну політику, і вона повинна працювати на Україну і на її відродження. Адже Театр на Подолі на половину був російськомовним. Але один дуже мудрий чоловік сказав: «Постарайтеся навколо себе створити українськомовне середовище». Не сваріться ні з ким, не бийте по голові палкою. Якщо не виконувати певні законодавчі постанови, тоді мають бути інші важелі впливу. Я, наприклад, перевів акторів на контракт на рік, а не на три, як було до цього. Хто матиме бажання працювати, той працюватиме.

— Ви згадали Театральну компанію «Бенюк і Хостікоєв». Як в неї справи?

— Поки що справи ніяк, бо далі продовжувати таку діяльність, як було раніше, складно, бо ми оренду не зможемо сплачувати і ще й акторам гонорари виплачувати. Тому прем’єру вистави «Люкс для іноземців» випускаємо в Театрі імені Івана Франка і вона буде в репертуарі цього театру. «Швейк», на жаль, поїхав на війну, як сказав Хостікоєв. Ми мали її грати 24 лютого 2022 року і ввечері ця вистава не відбулася. Ми відіграли 325 вистав «Швейка», тому шкода, бо її згадують по сьогоднішній день. А може, Швейк зможе ще повернутися наступним поїздом? Я не знаю.

— У вас стільки обов’язків: керівник великого театру, актор, викладач, громадська і партійна діяльність… В якості кого ви отримуєте найбільше задоволення?

— Я не можу це розділити. А треба ще сказати, що я — дідусь, маю внуків. І це дуже важливо, адже у мене велика родина, і цим треба займатися. Це як м’ячик — все крутиться разом. Я нічого не можу відділити, бо одне без одного страждає. На жаль, я не можу поїхати кудись з дружиною відпочити, бо не маю часу на цей відпочинок. У мене взагалі немає вихідних. У мене вихідний, коли я переїжджаю з роботи на роботу. 20 хвилин поспати серед переїздів — то супер! Виробився такий режим, який залежить уже не від мене, а, напевно, Бог дає мені цю енергію. І ця енергія тримає мене на світі і я тримаю тих людей і ті ідеї, які хочу втілити.