Передплата 2024 «Добре здоров’я»

«Коли втратив зір, єдине, що у мене залишилося, — шахи»

Журналістка «ВЗ» поспілкувалася з незрячим масажистом, кандидатом у майстри спорту з шахів Володимиром Дурнєвим

Володимир Дурнєв (зліва) з Ніком Вуйчичем, дружиною Тетяною (справа) та іконописицею Іванкою Крип’якевич. Фото автора
Володимир Дурнєв (зліва) з Ніком Вуйчичем, дружиною Тетяною (справа) та іконописицею Іванкою Крип’якевич. Фото автора

Із 55-річним Володимиром Дурнєвим я познайомилась у Львівському товаристві незрячих. Пан Володимир втратив зір на 98% через дитячі пустощі, але це не завадило йому стати успішним масажистом. А ще грає у шахи, є кандидатом у майстри спорту. Про життя у темряві, труднощі, з якими стикається щодня, кохану дружину Танюшку (так лагідно її називає) Володимир Дурнєв розповів «ВЗ».

— Я народився у росії, був дев’ятою дитиною у родині, — каже пан Володимир. — Батьки досить рано пішли з життя, мали онкологію. Мамі було 49, татові — 45. Нас було шестеро братів і три сестри. Ми стали сиротами. Усіх дітей мали розподілити по дитя­чих будинках. П’ятеро на той час були неповнолітніми, у тому чис­лі і я. Але у нас була дружна сім’я. Мама була чудовим педагогом від природи. І старші брати ска­зали, що оформлять опікунство.

Я втратив зір, коли мені було сім років. Мав іти до сільської школи, але так і не пішов у пер­ший клас того року. Ми бавили­ся з друзями у війну — дерев’яні гранати, кулемети, все в нас було. Я був у розвідці. Чес­но виконував завдання: заліз на дрова, побачив місцезнахо­дження «противника», мій това­риш зістрибнув вдало, а я впав на голову. Отримав струс моз­ку. Сільський лікар, який мене оглядав, сказав, що потрібне ретельне обстеження. У мене порушилась координація ру­хів. Тоді мені зробили операцію. Коли я прокинувся після нар­козу, нічого не бачив. Думаю, може, пов’язка на очах? Пору­хав обличчя, пов’язки немає. Дивно… Питаю: «Це ніч?». «Та ні, день», — чую у відповідь. Ніяк не міг зрозуміти, що відбувається. А потім мене почали вчити ходи­ти… Навіть не пам’ятаю, як мені дорослі пояснили, що я втратив зір. Але я поступово занурював­ся у цю атмосферу. Я був дити­ною, тому для мене це не стало трагедією. Певні навички у мене залишилися. Через рік після операції я з хлопцями ще у фут­бол грав. Хлопці ображалися, бо я замість м’яча по ногах їм бив… Спочатку я втратив зір на 100%, але з часом на 2% зір відновив­ся. Це дозволяє мені бачити си­луети. Ваш силует я теж бачу.

Піти до звичайної школи я уже не міг, а тому після прохо­дження медичної комісії отри­мав скерування до спеціалізо­ваної школи для незрячих дітей. Старший брат Федір мене туди відвіз. Мені було 9 років. У цій спеціалізованій школі я навчав­ся 12 років. Вибору у мене не було. Брати і сестри мене під­тримували, допомагали, жодної трагедії з цього не робили. Не вважали, що я якийсь безпорад­ний. Я виконував домашню ро­боту, яку мені доручали. Мама навчила нас розподіляти робо­ту по дому — хтось воду носив, хтось дрова рубав…

— Складно вам було вчити­ся у школі для незрячих?

— Це були найкращі часи! Мене оточили теплотою та любов’ю. Біля мене були дуже хороші люди. Усі медсестри до­бре до мене ставилися. У школі я навчився читати за системою Брайля. Навчився пересувати­ся у просторі. Я був майже від­мінником. Тому мене націлюва­ли на отримання вищої освіти. Можна було навчатися на юри­дичному, є чимало прикладів незрячих юристів, або вступити до педагогічного навчального закладу. Але якщо ти обираєш ці професії, так чи інакше бу­деш залежати від інших людей. А я у житті завжди розрахову­вав лише на себе. Мене так на­вчили одразу після втрати бать­ків. І спеціальність масажиста у цій ситуації була ідеальною.

— Де навчалися на маса­жиста?

— У спеціалізованому на­вчальному закладі. Це був єди­ний такий заклад на увесь срср. Отримав скерування і поїхав туди навчатися разом з кількома однокласниками. У незрячих від природи підвищена чутливість на кінчиках пальців! І це правда, а не вигадка.

— А як ви опинились у Льво­ві?

— Природним шляхом (усміха­ється. — Авт.). У нашій групі було шістнадцять хлопців та чотири дівчини. Одна дівчинка була зі Львова. Якось класна керівниця запитала: «Хто може їй допомог­ти, вона не так давно втратила зір і слабо володіє системою Брай­ля?». Я кажу: «З дорогою душею, немає проблем!». Ми разом хо­дили, я їй допомагав орієнтува­тися у просторі. Ми разом були на медичних семінарах. Вивчали людські кістки. Незрячим кістки дають у руки, а не показують на картинках, як зрячим. Ми опису­вали все у своїх конспектах. У нас було багато практичних занять.

А потім педагог запропону­вала нам з Танюшкою навчатися масажу за прискореним курсом. Ми почали більше спілкувати­ся, і у нас зав’язались серйоз­ні стосунки. А через деякий час ми взяли шлюб у Львові, у собо­рі Св. Юра. Мені було 22. Я був нехрещений, то мене одра­зу охрестили. Братам і сестрам я не сказав, що одружуюсь, бо вони завжди опікувалися мною, ніби я маленький, і це мене тріш­ки дратувало. Я їм сказав, що їду до Львова до друга (усміхаєть­ся. — Авт.). З дружиною живемо у шлюбі 33 роки! У нас народи­лась донька. У неї проблем із зо­ром немає, бо у нас з дружиною в обох були травми.

— Яку травму отримала ваша дружина?

— У 16 років перехворіла гри­пом. Після цього у неї почав па­дати зір. Лікарі хотіли призу­пинити цей процес, довго її обстежували, зробили опера­цію на очі. Але після операції втратила зір повністю. Це було пов’язано з інфекцією в орга­нізмі. Інфекція, очевидно, була ускладненням після грипу. Після того їй зробили ще одинадцять операцій. Дружині досі складно ходити самостійно. Хоча вдома вона все робить — смажить, ва­рить. У неї висока чутливість у руках, може нитку в голку про­пхати, уміє в’язати. Ми коли вчи­лися, то Танюшка усім хлопцям ґудзики пришивала!

— Любите свою роботу?

— Працюю масажистом понад 30 років! Перший масаж зро­бив, коли ще навчався. Дуже лю­блю свою роботу. Вона дає мож­ливість спілкуватися з різними людьми. Часом люди приходять на масаж, а виливають душу! Займаюся також соціально-пси­хологічною реабілітацією наших незрячих. Я багато аналізував свою поведінку і поведінку моїх колег, які нещодавно втрати­ли зір. Бог відбирає зір у люди­ни, але наділяє її іншими дара­ми — слухом, пам’яттю, інтуїцією, «геолокацією», яка допомагає орієнтуватися у просторі. Хоча «прикрас» на обличчі у мене ба­гато. Львівські світлофори, стов­пи — усі мої. Я називаю їх «наго­родами» за те, що умію швидко орієнтуватися у просторі.

— Ви справді так швидко хо­дите… А як боретеся з пога­ним настроєм?

— Завжди кажу незрячим: «Ві­зьміть себе за вуха, потягніть, і всі проблеми будуть нижче. По­дивіться на них зверху вниз!» — каже пан Володимир. — Звісно, і у мене буває апатія, поганий на­стрій, але мистецтво життя — це коли людина вміє вставати після падіння. Завжди треба пам’ятати про людей заради яких ти жи­веш, яким можеш допомогти. Я захоплююся Ніком Вуйчичем із Австралії, який живе повноцін­ним життям без рук та ніг, має сім’ю, роботу. Він спікер-моти­ватор, їздить по усьому світу. Я з ним зустрічався 2018 року, коли він приїжджав до Львова (жур­налістка «ВЗ» теж була на цій зу­стрічі, і навіть сфотографувала пана Володимира з Ніком Вуй­чичем. — Авт.). Після цієї зустрі­чі я прочитав його книгу «Життя без кордонів». Це чудовий під­ручник з практичної психології.

— Як у вас виникло захоплення шахами?

— Тато в нас був любителем шахів, завжди грав із сусідами. Він був без ноги, яку втратив че­рез дитячі пустощі… Із 9 років хо­див з протезом. Навчився хо­дити, повноцінно працювати. Одружився, дітей наробив (усмі­хається. — Авт.). Він був життєра­дісний, любив життя. Я з 5 років грав у шахи з сусідом. Той ставив мені мат у чотири ходи. Я плакав. Не знав, як захиститися. Потім він мені показав, як це робити. Тоді в нас були партії на сім-вісім ходів.

Шахи — моє хобі по життю! Коли втратив зір, єдине, що у мене залишилося, — це шахи! Там можу себе виразити. У шахи можу грати з будь-яким зрячим суперником нарівні. (Пан Воло­димир показав мені свої шахи — білі і чорні фігури на дотик між собою відрізняються. Також він грає у шахи на комп’ютері з різ­ними суперниками. — Авт.). Я кандидат у майстри спорту з ша­хів. Я і у шашки граю. Брав участь в інтегрованих турнірах і в чемпіонатах України серед незрячих.

Схожі новини

Популярне за добу

Популярне за тиждень