«Впізнаваність стала для мене проблемою»

Українського актора Микиту Вакулюка давно полюбили глядачі-підлітки — за участь у молодіжному серіалі «Школа». Там Вакулюк зіграв роль учителя англійської мови. Але й представники старшого покоління добре знають цього актора — за участь у таких проєктах, як «Останній яничар», «Реальна містика», «Відділ 44» тощо. Однак у справді неочікуваному амплуа Вакулюк з’явився у новому гостросюжетному детективі «Козирне місце», прем’єра якого нещодавно відбулась на телеканалі «2+2». За сюжетом, оперативника зі «складного» району Сергія Коваля переводять в елітне Центральне відділення, де справи звикли вирішувати не силою, а грошима. У серіалі Вакулюк грає друга Коваля та за сумісництвом кримінального авторитета. Про неоднозначну роль, перші кроки в акторстві, романи на знімальному майданчику та подорожі актор розповів журналістці «Високого Замку».

— Микито, хто ваш герой у «Козирному місці»?

— Це кримінальний автори­тет, бандит Лука. За іронією долі, його друг — оперативник, до речі, кращий у своїй спра­ві. Він жорсткий, відчайдушний і готовий діяти радикально, якщо щось йде не за його пла­ном. Роль Луки стала для мене викликом. У багатьох сценах мені доводилося долати вну­трішні та зовнішні перепони. Перш за все, грати злочинця та дивитися на ситуації його очи­ма — це було доволі складно.

— Що на зйомках «Козир­ного місця» доводилося ро­бити вперше?

— Я ніколи так багато не пра­цював у кадрі з пістолетом, у серіалі багато екшн-сцен. Одна з найвидовищніших, коли Лука самостійно розправля­ється з поганцями. Під час та­ких епізодів ми обов’язково консультувалися з професій­ними піротехніками. Вони по­яснювали, що до чого, як правильно тримати зброю, стріляти. А ще мене навчи­ли затикати вуха ватою під час зйомок з перестрілками у при­міщеннях. А то можна просто оглухнути на кілька днів.

— Доводилося користува­тися послугами дублерів?

— В усіх бійках, перестрілках я знімався самостійно. Єдине — у ризикованих трюкових сце­нах на мотоциклі мене замінив каскадер.

— Коли вперше відчули популярність?

— Дуже добре пам’ятаю цей момент. Я виходив з кафе, і прямо у дверях мене побачила молода дівчина, в неї округли­лися очі і вона попросила зро­бити селфі. Це було вперше після виходу серіалу «Школа», коли мене впізнали на вули­ці. Ця згадка, напевно, наза­вжди закарбувалася у мене в пам’яті.

— Так стрімко отримавши популярність, складно уник­нути зіркової хвороби. У вас такий момент був?

— Зіркової хвороби у мене ніколи не було. Я зміг підготу­вати себе до цього заздале­гідь і чітко дотримувався дум­ки, що в жодному разі не можу загубити себе і втратити людя­ність. Але були інші проблеми. До мене щодня почали підхо­дити на вулиці, я не міг спо­кійно вийти на прогулянку чи піти у магазин, аби хтось не попросив сфотографуватися. Впізнаваність стала для мене проблемою. Я нервував, нама­гався якось маскуватися кеп­кою, окулярами, але це не за­вжди допомагало. Тільки через півтора-два роки я навчився спокійно на це реагувати.

— Що було найважчим на зйомках серіалу «Школа»?

— Найважче було фізично витримувати насичений графік зйомок. Знімальний день міг тривати 15 годин, іноді навіть довше. Після цього необхід­но було якось дістатися додо­му, підготуватися до завтраш­ніх сцен, трохи поспати і знову працювати у такому режимі.

— А яким ви були у шкільні роки — хуліганом чи зразко­вим учнем?

— Я був десь посередині між хуліганом і зразковим учнем. Витівки з мого боку були, але бешкетував я нечасто. Але в той же час я намагався добре вчитися, навіть брав участь в олімпіадах з фізики та матема­тики. Інтерес до навчання тро­хи спав у старших класах, коли з’явився більший інтерес до ді­вчат (сміється. — Г. Я.). Тоді на­вчання відійшло на задній план.

— Який найтепліший спо­гад з дитинства?

— У дитинстві я марив комп’ютерною технікою. Найяскравіший спогад пов’язаний з тим, як мені подарували пер­шу ігрову приставку, потім з’явився комп’ютер.

— Шлях до акторства був довгим?

— Після школи я вісім ро­ків займався технічною робо­тою, спробував себе у різних сферах. У 17 років працював на будівництві, потім — ван­тажником, кур’єром. За рік влаштувався продавцем комп’ютерної техніки, згодом менеджером з продажу в ма­газині. Після того, як мені не виплатили зароблені гроші, вирішив, що більше ні на кого працювати не буду. Тривалий час займався у напрямі інтер­нет-реклами, графічного ди­зайну, створював сайти. Але більше протистояти гострій потребі реалізуватися творчо я не міг, тому приблизно у 25 ро­ків повернувся до акторства.

— Якою була перша актор­ська робота?

— Я тоді вчився в 11 класі. І це була перша акторська робо­та, за яку мені заплатили гоно­рар. Це була зйомка у рекламі для відомого бренду кави — я був у ролі перукаря. Але по­чатком кар’єри, думаю, мож­на вважати виступ у третьо­му класі, коли я зіграв козака. Мені намалювали вуса, вбра­ли у красиві червоні шарова­ри, чоботи, вишиванку. Я тоді не усвідомлював, що у майбут­ньому хочу стати актором, але вже тоді мені подобалося при­міряти на себе різні ролі.

— Чого вас навчило актор­ство?

— Потрібно бути готовим до того, що усі люди різні. З од­ними варто тримати дистанцію та не відкриватися, а з інши­ми можна просто розслабити­ся, спокійно і в задоволення «пливти в одному човні». Але головне — акторська професія навчила мене, що усі мрії збу­ваються.

— У вас коли-небудь був службовий роман?

— Ні. Мені здається, я навіть про це шкодую (сміється. — Г. Я.). Але через роботу вини­кали конфлікти у стосунках, особливо, коли доводилося грати любовні історії, інтимні сцени.

— Минулого року ви брали участь у боксерському про­єкті «Битва». Як наважилися на участь?

— Коли мене запросили у проєкт, погодився одразу, не вагаючись. Я відчув, що це мож­ливість не просто приміряти на себе чергову роль, а якийсь час побути справжнім боксером, пройти усі етапи — від початку тренувань до кінця бою. Ще й до того випробувати себе на міц­ність, побороти свій страх і ви­йти цілим з рингу. Мені це вда­лося, і я задоволений. Бонусом дісталася перемога, хоча для мене це було не головне.

— Що давалося найважче?

— Найважчим випробуван­ням були тренування. Незва­жаючи на те, що я підтримую себе в хорошій фізичній фор­мі, все одно тренування бок­серів значно складніші, довші та інтенсивніші ніж ті, до яких я звик. Вони давалися мені по­том і кров’ю у прямому сенсі. Звісно, були травми. Але ці на­вички стали у пригоді на май­данчику «Козирного місця», коли ми з Артемом Позняком знімали сцену боксу. Тож маю надію, глядачі відчують, що ми не імітували, а билися майже по-справжньому.

— Як відпочиваєте?

— Люблю активний спо­сіб життя. Справжній відпочи­нок для мене — зайнятися тим, чим я довгий час не займав­ся. Це може бути будь-що: ви­їзд на природу, прогулянка містом, подорож чи просто ві­кенд вдома на дивані перед телевізором, якщо до цього я був у роз’їздах. А ще я давно та щиро цікавлюся йогою, що­правда, мене складно назва­ти затятим йогістом. Для мене це не просто профілактика здоров’я, це також спосіб піз­нати себе. З віком духовний бік життя набуває для мене біль­шої ваги та значення.

— Ви багато подорожуєте. Яка з відвіданих країн вра­зила вас найбільше?

— Найтепліші згадки у мене про Італію та Індію, де я жив пів року. Це зовсім різні країни і світи, але кожна має для мене особливе значення. Якщо Індія — це про інший вимір, то Італія — про красу та гармонію. Індія більше про екстремальний ту­ризм, а Італія — про комфорт та порядок.

Читайте також: «Моя телегероїня, медсестра Рупор, лише вдає, що не любить дітей. А у глибині душі добра»