«Ніколи не думав, що моє хобі стане таким успішним і популярним»

Першу фотовиставку «Панорами Львова» відомого видавця, письменника, кандидата економічних наук Юрія Николишина можна побачити у львівському Італійському дворику. Там такі шедеври, що на перший погляд здається, ніби це не фотографії з видами Львова, а мальовані на полотні картини! За словами пана Юрія, фотографувати почав ще у школі. І попри те, що основна його робота — написання і видавання книжок, мріє зібрати ще одну виставку. Але цього разу вже про Україну.

— Що вас надихнуло на створення цієї виставки і чому вона присвячена?

— Давно мріяв показати кра­су нашого міста. Народився у Львові, хоча й вчився у Казахста­ні, потім повернувся до Львова, об’їздив мало не цілий світ, ба­чив такі неймовірні красоти, але кращого міста, як наш Львів, я не бачив ніде. Місто Лева — не­вичерпне джерело енергії. Мій перший альбом про місто вий­шов накладом 200 тисяч примір­ників ще у 2003 році, був над­звичайно популярним. Тепер, на жаль, жодна книжка не може повторити цього успіху. Але тоді Бог мені сказав: «На, займайся тим, що любиш і що вмієш роби­ти». І я займаюся. А тепер от ви­рішив організувати свою першу виставку світлин. Виставка була зроблена у рамках програми «Зробимо Львів кращим». Уже так склалося, що рідко трапля­ється нагода опинитися у тому місці і у тій точці, щоб зловити панорамний момент. Мені у цьо­му пощастило: свої фотографії я зробив з важкодоступних місць — з дахів, балконів, щоб побачи­ти Львів в іншому ракурсі. Поба­чити наше місто з висоти пташи­ного польоту, тобто з даху, це те саме, коли виходиш на верши­ну гори, а перед тобою така не­ймовірна панорама, що аж дух перехоплює, і у тебе вириваєть­ся: «Вау!».

— Як давно фотографуєте?

— У школі малював, тож від­чуття композиції залишилося. Ще тоді пробував фотографу­вати. Вмію піймати мить, однак для цього треба мати ще й від­повідну апаратуру. Я ж не про­фесійний фотограф, спеціаль­них навичок не маю, але вмію побачити красу. Думаю, що ці фотографії з виставки увійдуть до нового альбому. Вже зро­бив два альбоми — «Улюблений Львів» і «Віч-на-віч зі Львовом». А тепер маю намір зробити тре­тю книжку. І, звісно, до цієї книж­ки і текст напишу сам.

— Ви — книговидавець. Коли економіст за освітою зрозумів, що книжка — на першому місці?

— В університеті кажуть: хто найкраще пише твори? Мате­матики. А економісти наближені до математиків. Як відомо, еко­номіка сильна там, де сильна культура. І культура превалює над економікою. Ніколи у нас не буде економіки, якщо не буде сильна культура! Люблю книжки з дитинства. Читав і читаю за­вжди дуже багато. А у 1998 році газета «Високий Замок» почала друкувати мої репортажі з подо­рожей містами Європи. Колиш­ній заступник редактора Борис Козловський просив, щоб я пи­сав частіше, бо, казав, людям цікаво такі речі читати. Мене це надихнуло, і я подумав: а чому б так не написати про рідне міс­то? І взявся за роботу. Наступ­ним кроком була ілюстрація до того, що я написав. Звернувся до фотографів, а вони мені за­співали такі високі гонорари, що я відразу пригадав — вмію фото­графувати і спробую все зроби­ти сам. От тоді й придбав гарну апаратуру, пройшов вуличка­ми міста. Ніколи не думав, що моє хобі стане таким успішним і популярним. Тоді я покинув все, чим займався досі, і почав займатися видавничою спра­вою. Моє хобі і дало фундамент для видавництва, ми створи­ли до тисячі різноманітних про­єктів, що пов’язані здебільшо­го з українською культурою. Мої альбоми допомогли дофінансо­вувати інші проєкти, які не були комерційними.

— Коли ми з вами йшли ди­витися фотографії, ви обмо­вилися, що прокидаєтеся о четвертій. Чому так рано?

— О, це вже всі знають (смі­ється. — Г. Я.), що я відключа­юся 15 хвилин по десятій вечо­ра. Де б я не був! Навіть у гостях. Зате о четвертій я вже на ногах. Випиваю склянку чаю з козячим молоком, медом і горіхами. Це дає величезну поживу для моз­ку на цілий день. Пишу прозу. Отримав дві перші премії за свої дві книжки — «Бота фікс» 2014 року (премія імені Ірини Вільде. — Г. Я.), а через три роки премія імені Богдана Лепкого за роман «Там, де живе душа». Зараз пра­цюю над четвертим романом.

— Знаю, що збираєте ку­медні історії…

— Так, і з цих історій потім зро­бив книжку «Звідки росте боро­да». Це все, що є у цій книжці, не вигадане, а реальні смішні істо­рії.

— Зараз видавництвам усім дуже сутужно. Як вижи­ваєте ви?

— Наше видавництво — се­редніх розмірів. Ми трохи пе­реформатувалися і тепер орі­єнтуємося на інтернет-продаж. Люди хочуть читати добротну літературу. Будь-що нема по­треби видавати. Ми часто ку­пуємо права іноземних авторів, перекладаємо їхні твори україн­ською — як би це дорого не ко­штувало, книжка сталий еліт­ний продукт. Небагато людей купують книжку, але ті, хто ку­пує, хоче купувати якісну добро­тну літературу. Якщо колись на­клади книжок були по 2−3 тисячі примірників, то тепер наклади — 500 примірників. Друкуємо і по 100 примірників. Якщо бачимо, що є результат продажів, тоді повторюємо друк. Книжка у наш час — дороге задоволення. Се­редня ціна — 200−300 гривень, а раніше вона коштувала 50−100 гривень.

— Чи не боїтеся, що інтер­нет-ресурс може витіснити книжку?

— Ні, книжка не помре! Книж­ка — це щось більше, ніж про­сто матеріальна річ. Є люди, які не лише колекціонують книж­ки, а й люблять їх. І тих 500−700 примірників викуповують саме ті «тверді» читачі, які розумі­ють, що добру книжку можна не лише мати у власній колекції, а її ще й можна вигідно продати. Цьогоріч було важко всім, бо ж не було ані Форуму видавців, ані «Арсеналу», на яких продавала­ся велика частка книжок. Тому доводиться продавати книж­ки через Інтернет. Видавництво об’єднує багато факторів. Це не лише книжка, а й багато інших проєктів. Людина, яка хоче від­крити власне видавництво, щоб на цьому заробити гроші, кра­ще нехай не починає. Бо книж­ку насамперед треба любити. І не завжди треба мати за мету її вигідно продати. Книжку можна і подарувати. Головне, щоб ке­рувати так, аби вистачило гро­шей заплатити людям зарплату у нашому видавництві «Апріорі». Я маю до цього філософський підхід.

— Окрім того, що любите свою справу, ще й багато по­дорожуєте. Що вас найбільше вражає під час мандрівок?

— Одна подорож замінює де­сятки прочитаних книжок. І це кажу щиро, попри те, що я книж­ку обожнюю. Світ настільки ці­кавий, розмаїтий. До прикла­ду, мої подорожі Європою дали мені одне велике розуміння — я позбувся отих совкових комп­лексів. Подивився по-іншому на життя, коли подорожував Євро­пою. Свої перші розповіді, опо­відання почав друкувати у пері­одиці під псевдонімом Григорій Грудень.

— Чому Грудень?

— Бо я народився 25 груд­ня. 1993 року я створив конкурс прозаїків країни за підтримки фонду «Відродження». З цього все і почалося…

— Скільки книжок видаєте на рік?

— 70−80. Але маємо намір збільшити цю цифру до 150.

— Ваша дружина також ви­давець?

— Моя дружина — Марта Ни­колишин працює у нас редакто­ром, вона має спеціальну осві­ту. Тож і вдень, і вночі говоримо про книжки, роботу видавни­цтва. Навіть коли ми за кордо­ном, все одно живемо спільною роботою, маємо спільну думку, одне одному підкидаємо ціка­ві ідеї.