«Це не просто портрети. Це образи людей, які тримають цигарку»

Курити чи не курити? Для когось цигарка — як лікувальна таблетка від нервів, для інших — сенс життя. А як виглядають люди з цигаркою? На що вказує те, як вони її тримають, затягуються? Власне таку «лінію» тримає відомий львівський фотохудожник Роман Геринович, виставку робіт якого No smoking можна побачити у Фотомузеї міста Львова, що у Палаці мистецтв. До речі, усі фотопортрети чорно-білі. Навіть гуцул у яскравому національному вбранні - теж чорно-білий. Чому? І чому виставка називається No smoking, якщо на кожному знімку присутня сигарета? Про це журналістка «ВЗ» запитала в автора художніх робіт Романа Гериновича.

— У січні цього року я у Фотомузеї робив виставку «Людина з фотокамерою». Тож теперішня виставка мала б називатися «Людина з цигаркою», — сказав пан Роман. — Але хіба ми можемо пропагувати нездоровий спосіб життя? Тому ми з директором Фотомузею Романом Метельським порадилися і назвали No smoking. Таким чином ми не підтримуємо курців.

— Герої ваших робіт — випадкові люди? Йшли з камерою, побачили і зафіксували момент?

— Моя виставка охоплює широкий діапазон людей, бо це не просто портрети. Це образи людей, які тримають цигарку. Цигарка комусь потрібна для того, щоб подумати, іншому — відпочити. На фотографії видно, де людина відпочиває, а де замислюється над чимось важливим. За стилем куріння у той момент, який я намагався зловити, можна визначати стан людини. Чи людині добре, чи не дуже, чи вона переживає, чи, навпаки, спокійна. На моїх світлинах є випадкові люди, а є і невипадкові. На світлинах і безхатьки, і лауреатка Нобелівської премії. Тут зображена польська письменниця Ольга Токарчук — тоді ще не була Нобелівською лауреаткою, приїжджала до Львова на один з форумів книговидавців, коли привозила свою книжку. На одній зі світлин Роман Іваничук, який цигарку взагалі не випускав з рук. Але на фото він не палить, а просто тримає у руці. У нього завжди була повна попільничка. Знаю, що кажу, бо знав Романа Іваничука особисто. Щодо безхатьків — скільки разів проходив повз них, але жодного разу не бачив, щоб вони курили. А оскільки фотоапарат завжди при мені, піймав безхатька з цигаркою.

— За який період представлені фотографії?

— Мабуть, за 12 років. До прикладу, фотографія з гуцулом, який палить цигарку, а попіл впав на руку і його видно, я зробив 12 років тому. Вона була однією з перших, що увійшли до цієї серії. З роками зібрав цю колекцію.

— Усі фотографії, що є на виставці, чорно-білі. Чому?

— Бо колір дуже часто заважає сприйняттю певних речей. Для мене чорно-біла фотографія — це графіка. А графіку я дуже люблю. Ще у дитинстві познайомився з графікою Дюрера. На мене його гравюри справили надзвичайне враження. Тому мої чорно-білі фотографії, мабуть, відбиток дитинства. Для мене чорно-біла знимка залишається дуже поважною. Зрештою, ми кольорову фотографію сприймаємо не завдяки лініям, а завдяки кольоровим плямам. Це кольорові шапки, одяг та й обличчя. А чорно-біла фотографія — це графіка, ви сприймаєте лінії. Тому тут повинна бути зовсім різна побудова кадру.

— Давно займаєтеся фотографією?

— Такою виставковою, професійною — 15 років. Хоча фотографую з дитинства, у мене були фотоапарати ще у 9-річному віці. Я сам вчився проявляти плівку.

— 15 років фотографуєте. Що стало поштовхом для відкриття виставки?

— Хотів, щоб люди бачили, що роблю. Кожен митець мріє про те, щоб хтось побачив його творіння.