«Голосувати головою, а не шлунком. І навіть не серцем»

Відомий соціолог попереджає надто довірливих виборців про хитрих кандидатів-маніпуляторів і брудні політичні технології під час президентської кампанії

Ірина Бекешкіна

Кампанія з виборів президента набирає обертів. Центрвиборчком зареєстрував уже перших п’ятьох кандидатів і відмовив одному заявникові, позаяк той не дотримав вимог щодо оформлення документів. Визначено межі виборчих округів, затверджено кошторис державних видатків на проведення виборів глави держави у сумі 2,35 млрд. грн. По святах шукачі президентського щастя «розкочегаряться» на повну котушку, і вже тоді наших співвітчизників накриє справжнє цунамі клятвених обіцянок і жорстких звинувачень. Ми побачимо «ангелів» і «демонів», «безсрібників» і «політичних торгашів», новоспечених «рятівників нації» і «п'явок на тілі народу». Нудьгувати точно не доведеться.

Про особливості цьогорічних президентських перегонів кореспондент «Високого Замку» розмовляв із одним з найбільш авторитетних соціологів країни — головою правління Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва Іриною Бекешкіною.

— Експерти уже зараз нази­вають прізвища п’яти-шести лідерів президентських пере­гонів. Спираючись на дослі­дження свого Фонду, ви мо­гли б назвати соціальні групи виборців, які стоять за фаво­ритами, приблизний віковий ценз прихильників того чи ін­шого політика?

— Якщо говорити про вік, то істотних відмінностей за цим по­казником у груп підтримки по­тенційних лідерів немає. У всіх, за винятком Володимира Зелен­ського, дещо менше симпатиків серед молоді. У Зеленського специфічний електорат: за нього готові віддати свої голоси 18% виборців віком до 30 років. Для порівняння: у Порошенка цієї ка­тегорії 8%, у Тимошенко — 9%. У всіх інших — значно менше. Така висока підтримка молоді таїть і певну небезпеку для Зелен­ського. Адже молодь — менш активний виборець, ніж пред­ставники середнього і старшого покоління. Тому слід чекати, що у підсумку голосування відсотки Зеленського можуть бути істотно меншими, ніж під час соціологіч­них опитувань. Ще один нюанс: у великих містах молодь часто живе не за місцем реєстрації, а отже, може не прийти на голо­сування.

На всіх попередніх виборах електорат завжди чітко ділився за прихильністю до кандидатів із заходу і сходу країни. Частково ця тенденція збережеться і те­пер. Очевидно, що Юрій Бойко — це кандидат для виборців сходу і півдня, Мураєв — сходу, Вілкул — теж сходу. Садовий, Гриценко матимуть виборців в основному на заході і в центрі. У Тимошенко однакова підтримка приблизно в усіх регіонах, у Порошенка — теж у всіх, за винятком східного. Між цими кандидатами різниця у під­тримці не географічна і не вікова, а соціальна. За Порошенка пе­реважно голосуватиме середній клас. За цим показником ниніш­нього главу держави підтримує 28 відсотків виборців. А от до Тимошенко виявляють симпа­тії найбідніші, малозабезпечені громадяни.

Вулиці українських міст завалені недобросовісною рекламою претендентів на пост глави держави. Деякі надто довірливі виборці на цей популізм купуються... Фото glavcom.ua

— Якщо зважиться піти у ве­лику політику Святослав Ва­карчук…

— За результатами опитуван­ня, він поки що набирає лише 3 відсотки. Його прихильники, як і у Зеленського — молодь, але, швидше, на заході, у центрі.

— У новорічну ніч українці, які дивилися один з вітчизня­них телеканалів, замість пре­зидентського послання перед 12-ю ночі почули виборчий спіч того ж Зеленського. Як ви сприйняли таке вклинення «слуги народу»?

— Як хамство. З іншого боку, це геніальний маркетинговий хід. Бо за святковим столом того вечора і у наступні два дні всі об­говорювали Зеленського. Якщо розглядати цей крок шоумена з точки зору політтехнології, мож­ливо, цей його прийом коли-не­будь занесуть до підручників, ілюструватимуть ним тему «Як поставити кандидата у центр уваги країни».

— Наскільки відповідають дійсності озвучені раніше рейтинги кандидатів? Декому давно малюють перемогу, і за цими оцінками може скласти­ся думка, що іншим кандида­там уже нема чого «рипати­ся». Закрадається думка, що деякі соціологи перебувають на службі у певних політичних штабах, вгоджують грошови­тим претендентам…

— З результатів деяких дослі­джень видно, що за них хтось пла­тить. Щодо нашого Фонду, то він фінансується за рахунок міжна­родного гранта, ми ні під кого не підлаштовуємося. Зрештою, за­гальнонаціональних соціологічних центрів (а саме на їхні дані варто зважати) не так уже й багато.

— У пресі часто тиражують результати опитування соціо­логічних груп, про які мало хто чув. Довірливий читач на це купується…

— Якщо хтось пише щось там на паркані, це не означає, що він — журналіст. Якщо хтось сам ро­бить собі уколи, це ще не озна­чає, що він — лікар. Так само, якщо хтось бігає поміж людей з анкетою, це зовсім не означає, що він — соціолог… Якщо «конто­ра» зовсім не відома, то у мене виникає питання до ЗМІ, які пу­блікують її «результати». Навіщо ці медіа подають людям таку сумнівну інформацію? Не вірю в існування соціологічних фірм-одноденок, насправді їх немає. Певним виданням певні політич­ні сили платять за те, щоб вони опублікували вигідні для цих партій «соціологічні дані». Справ­жні соціологи дорожать своєю репутацією, на змову не йдуть.

— Незаможні люди, про яких ви вже згадували, че­рез свою легковірність тішать себе привабливими гаслами на білбордах, на яких, ска­жімо, один кандидат обіцяє у разі свого президентства знизити ціну газу удвічі, а ін­ший — здешевити його у чоти­ри рази…

— Такі кандидати або свідомо маніпулюють, або ніколи не чи­тали Конституції, де прописано права і обов’язки президента, а відтак — його можливості. Зни­жувати або підвищувати тарифи, піднімати пенсії зовсім не у ком­петенції глави держави! Це може зробити хіба уряд. Тому такі й аналогічні обіцянки політиків пе­ред виборами — брехня!

— Кілька днів тому чинний глава держави закликав кан­дидатів власним прикладом засвідчити стандарти вільно­го і чесного волевиявлення, встановлені Євромайданом. Чи дотримуватимуться цих стандартів претенденти на найвищу посаду у країні?

— Толерантності сподіватися годі. Значною мірою ця виборча кампанія буде тим, що я називаю дурдом-шоу. Буде і так звана гречка, тобто підкуп. На мажо­ритарних округах вона вже є. У Києві виборців купують через ве­теранські організації. Люди при­ходять в офіси, від певних партій їм дають продуктові пайки. І це виглядає законно, бо пенсіонер за чужою підказкою пише за­яву приблизно такого змісту: «У зв’язку зі складним матеріаль­ним становищем прошу надати мені допомогу». І партії, які ви­сувають свого кандидата, «допо­магають». До такої «допомоги» не придерешся, не скажеш, що це підкуп, бо політики підстрахо­вуються заявами громадян.

— Кажуть, усіх кандидатів у президенти не вдасться поміс­тити у виборчий бюлетень…

— Кандидатів на цих виборах справді буде багато. Балотува­тимуться навіть ті, у кого немає ні найменших шансів на перемогу. І фінансових ресурсів. Виникає пи­тання: хто ж за них заплатить 2,5 млн. грн. обов’язкової грошової застави? І на яких умовах дадуть кандидатам ці кошти? А вони ви­суванцям потрібні для оплати праці своїх штабів, представників у виборчих комісіях, агітаційної реклами — а це чималенькі гроші…

Багато хто з теперішніх вису­ванців братиме участь у цих ви­борах з прицілом на осінню пар­ламентську кампанію. Набраний зараз якийсь там один відсоток (а два — для декого взагалі буде щастям) можуть зробити цього кандидата бажаним обличчям в якійсь політичній партії. Вона розраховуватиме з такою фігу­рою набрати додаткові відсотки під час боротьби за мандати у Верховній Раді. Такий кандидат розглядає президентські вибо­ри як розминку, як власну роз­крутку. Свій відносно високий результат може використати як елемент політичного торгу.

— За святковими столами пересічні громадяни не оми­нали теми виборів. Багато губляться з майбутнім вибо­ром. Дезорієнтовані недо­бросовісною політичною ре­кламою. На базарі ніколи не дадуть обвести себе довкола пальця, а от на виборах мо­жуть стати жертвою обману. Як їм уникнути цього?

— У нас, знаєте, ринкове сус­пільство — пропозиція відпо­відає попиту. Який попит, така і пропозиція. Деякі люди чекають підманки — їм її і дають. Якби громадяни були більш вимогли­вими до себе, раціональними, то багато кандидатів у прези­денти і поводились би інакше. Моя рекомендація виборцям: вмикати розум! Голосувати го­ловою, а не шлунком. І навіть не серцем. У нас деякі, на вигляд пристойні, люди кажуть: голо­суватиму за того-то — «бо він такий класний». А я у таких ви­падках відповідаю: «класний чу­вак» — це не професія! На посаду президента ми повинні вибрати професійну людину, яка, окрім іншого, повинна вміти вести не­легкі переговори з керівниками інших держав, достойно викону­вати місію Верховного Головно­командувача.