«Поява Православної церкви України — надія на те, що християнський дух переможе імперський»

Мільйони наших співвітчизників переживають величезне піднесення від створення незалежної Православної церкви України. У Верховній Раді звучать заклики проголосити 15 грудня, коли це сталося, державним святом, назвати його Днем духовної єдності. Значення цієї події у розмові з кореспондентом «Високого Замку» оцінює випускник Сорбонни, французький історик та богослов російського походження Антуан Аржаковський.

— Пане Антуане, як ство­рення помісної церкви в Укра­їні сприйняли у православно­му світі? Як ця подія вплине на нього?

— Ініціатива Вселенського Па­тріарха Варфоломія, «першого серед рівних», надати автоке­фалію Українській церкві зага­лом втішила православний світ — нарешті вона з’явилася! На­справді ця церква існувала уже давно. А тепер її визнала Все­ленська Патріархія! І це — пре­красна новина.

З іншого боку, ви бачите, як різко реагує на неї Москва. За­йшла так далеко, що навіть ви­рішила більше не молитися з православними Вселенсько­го Патріархату. Це сумно. Ви­користовувати євхаристію для політичних цілей неприпусти­мо. Москва так погано реагує, бо думає, що є «третім Римом». І робить велику помилку. Забу­ває, що є не Матір’ю-Церквою для України, а її донькою. Це іс­торичний факт.

Який вплив матиме Право­славна церква України на сві­тове православ’я? Як на мене, це шанс для всіх православ­них у світі, і в Україні, і в Росії, і у Франції, всюди — мати нові під­ходи, нове розуміння нашого минулого. Ми повинні усвідо­мити, що ідея «третього Риму» — оманлива.

— В історичному, геопо­літичному вимірі наскільки важливе народження цієї но­вої Церкви для самої Украї­ни? І як воно «аукнеться» для Росії?

— Те, що сталося в Україні, є продовженням процесу творен­ня її нації. А нація — це вище, ніж поділ за конфесіями. Вона тво­риться постійно. Формуван­ня нації передбачає мирне спі­віснування з іншими націями. Тому зараз багато роботи для того, щоб утворена Православ­на церква України працювала відкрито, з любов’ю, з миром до інших.

Її поява для Росії, з одного боку, є поразкою. Але я назвав би це поразкою-оздоровлен­ням. Вона означає, що росіяни можуть вийти з ілюзії, що є єди­ними спадкоємцями Київської Русі. Російська церква тепер розуміє (або ж повинна це збаг­нути), що в Української церкви більше причин претендувати на таку спадкоємність. Відтак вона має всі підстави стати вільною, автокефальною.

Маємо лише початок робо­ти Української церкви. Вона не повинна будуватися за тим же принципом, що і Російська — піс­ля 90-х років. У ХХІ столітті важ­ливо сповідувати не клери­кальний, авторитарний підхід, а зрозуміти, що кожен мирянин, кожен хрещений є величезною цінністю для Церкви. По суті, кожний хрещений для церков­ного богослов’я повинен стати і пророком, і священиком, і ца­рем. Це дуже важливо. Бо якщо церковний менеджмент ПЦУ буде схожим на російський чи частково на грецький, де єпис­коп вирішує все, а миряни пови­нні слухняно підкорятися, то ні­чого нового тоді не вийде. Поява нової Православної церкви — це велика надія на те, що християн­ський дух переможе імперський.

— Особисто для вас що означає факт створення Пра­вославної церкви України?

— Для мене це велика радість. Таке визнання мали б зробити давно. Не 30 чи 100 років, а кіль­ка століть тому. Нинішнє визна­ння заслужене! Бо українська духовність, українська традиція, історія української святості пре­красна! Весь світ повинен це ви­знати.

У Львові, в Українському ка­толицькому університеті, спіль­но з отцем Іваном Дацьком я створив Інститут екуменічних студій. Наша мета — діалог, по­стійний екуменічний дух. Сми­ренна зустріч на Об’єднавчому соборі представників УПЦ Київ­ського патріархату, УАПЦ, а та­кож деяких сміливих єпископів УПЦ Московського патріархату є свідченням цього екуменічно­го духу в середині православ’я. Тепер цей дух потрібно перене­сти і на взаємини українських православних із греко-католи­ками, протестантами та іншими конфесіями. Це те, чого я так че­каю. Був дуже радий, що глава УГКЦ Блаженнійший Святослав (Шевчук) швидко і позитивно відреагував, сказавши: «Давай­те разом краще пізнавати один одного, робити більше спільних проектів». Мовляв, ми і на Май­дані були однією церквою, од­ним народом — стояли за гід­ність кожної людини.

Дух єдності треба підтриму­вати і надалі. Це буде дуже ко­рисно для Європи. Упевне­ний: сильна, по-християнськи об’єднана Україна важлива для сильної Європи у нелегкі для всіх часи.

— За яким сценарієм роз­виватимуться події у релігій­ному житті України? Паства колишньої УПЦ Московсько­го патріархату та її архієреї вливатимуться у Православ­ну церкву України чи підуть на загострення відносин з нею?

— Якщо нова церква України покаже, що вона відкрита, якщо побачимо прагнення започатку­вати новий період в історії Укра­їнської церкви і кожна людина матиме в ній своє місце, якщо наголос робитиметься на осві­ті, якщо церква буде соціаль­ною у цей непростий час війни — тоді об’єднання буде широким. І це дасть позитивний ефект для суспільства.