«Покарання дітей ні до чого доброго не ведуть, хіба до кабінету психолога чи навіть психіатра»

35-річна Марта Федак щаслива дружина, мама двох дітей і сімейний психолог, який допомагає українцям будувати міцні родини. У Клубі «Сім'я від, А до Я» жінка працює інструктором з допологової підготовки та основ батьківської майстерності. Про те, як впливають соцмережі на родину та як реагувати на дитячі істерики, Марта Федак ексклюзивно розповіла «ВЗ».

— Якою, на вашу думку, є зразкова сім’я?

— Такої не існує! Кожна сім’я має плюси-мінуси. Як психолог, кожну сім’ю сприй­маю як унікальну і підлаштовуюсь під її по­треби. Головне, щоб її рух був у напрямі зміцнення. Такої думки я дотримувалася не завжди. У дитинстві мала певне уявлен­ня про ідеальну сім’ю і дуже розчаровува­лась, коли розуміла, що це лише фасад, соціальна маска. Насправді усі в сім’ї були нещасні, хоча заради картинки вдавали з себе щасливих. Прагнення до ідеалу за­вжди викликає розлади і проблеми.

— Ви навчаєте правильно будува­ти родину. Як з’явилась ідея відкрити таку школу у Львові?

— Коли вперше була вагітна, чула жах­ливі історії про пологи від родичок, знайо­мих та лікарів. Тоді зрозуміла: у мене буде по-іншому! На очі потрапили програми Клубу «Сім'ї від, А до Я». Захотіла відкрити такий клуб у Львові. Щоб і львівські роди­ни могли позбуватись міфів і стереотипів пострадянського простору, які живучі досі!

— Хто є вашими учнями?

— Вивести картину «усередненого клі­єнта» не зможу, всі різні: різного віку, до­статку та професій. Але це мислячі батьки, які розуміють, що саме від перебігу вагіт­ності та пологів, а також раннього віку ди­тини залежатиме все її життя.

— В еру соцмереж багато українок виставляють свої родинні будні напо­каз. Свята, сварки, примирення чи ро­динні жарти стають публічними. На­скільки це правильно? Чи це може зашкодити чи навіть зруйнувати роди­ну?

— Це індивідуально! Для когось це спо­сіб самовираження, для когось самоприй­няття, для когось пошук підтримки і спосіб вилити свій біль. По-різному це і працює: комусь іде на користь, комусь руйнує ро­дину. Головне, розуміти — для чого це мені? Якщо це самоствердження, то слід знайти продуктивніший спосіб, який справді до­поможе знайти свою цінність.

— Якого принципу виховання дітей ви дотримуєтесь? Чи є власні секрети?

— Принцип — не нашкодь. Це у мене лі­карське. А помилившись, візьми на себе відповідальність (не вину!). Я, як і всі мами, хочу своїм дітям найкращого! У моєму ро­зумінні найкраще — це те, чого потребують мої діти, а не те, що вважаю найкращим я. Відповідальність — це прийняття наслідків і виправлення того, що у моїх силах. Я не роблю за дітей те, що вони можуть самі. Як наслідок — діти самостійні.

— Як батькам реагувати на витівки та примхи чада? Хапатися за лозину чи зберігати спокій?

— Покарання ні до чого доброго не ве­дуть, хіба до кабінету психолога чи на­віть психіатра. Так само і вседозволеність. Зберігати спокій насправді не так і легко, коли спрацьовує механізм своїх батьків­ських установок. Найефективніше: зро­зуміти себе, свої емоції. Тоді й ефективні методи виховання самі знайдуться. А для цього потрібно набути знань і навиків, яких нас не вчать у наших сім’ях, школі та вузах

— Які найпоширеніші проблеми се­ред українських сімей?

— Я б сказала не проблеми, а актуаль­ні питання. Наприклад: чому дитина мене не слухає? Часто ми самі не вміємо слуха­ти і несвідомо вчимо дітей не чути нас. За­багато забороняємо, а «не можна» — сиг­нал до «зроби навпаки». Потрібно вчитись комунікації (це корисно не тільки у стосун­ках з дітьми, а й з дорослими — на роботі, з друзями, з коханими). Дитячі істерики. Іг­норуйте істерику, після істерики підтри­майте дитину. Я забороняю — жінка (чоло­вік) дозволяє — тепер дитина маніпулює. В сім’ї має бути спільність ідеї виховання. Для цього треба розбиратися у своїх сце­наріях і формувати спільний.

— Зараз «модні» партнерські пологи. Як ви до них ставитесь?

— Це не данина моді, а необхідність: доведено науково і практично, що парт­нер у пологах полегшує їх і зменшує кіль­кість кесаревих розтинів та медикаментів. Якщо знає, що робити! Якщо це «жертва» з боку чоловіка — краще не треба, користі не буде! У нас є сімейний курс підготовки до пологів: щоб чоловік міг визначитись, чи хоче бути там. Якщо так, то чим може бути корисним.

— Чому деякі жінки відмовляються від партнерських пологів?

— Як і в багатьох сферах нашого життя, існує безліч міфів і страхів, пов’язаних з по­логами. До прикладу: я його більше не ва­битиму як жінка. Або сімейна традиція — у пологовому залі тільки з жінками (мамою, сестрою, подругою). Також деколи існу­ють проблеми у пари, недовіра до партне­ра. Головне правило — жінці повинно бути комфортно, тому це її вибір! Однозначно — тягнути чоловіка «за руку» на пологи не варто, така жертва не принесе ні користі, ні задоволення.