• You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • «Покарання дітей ні до чого доброго не ведуть, хіба до кабінету психолога чи навіть психіатра»

«Покарання дітей ні до чого доброго не ведуть, хіба до кабінету психолога чи навіть психіатра»

Сімейний психолог Марта Федак допомагає жінкам бути успішними мамами, а чоловікам не боятися партнерських пологів

Фото з архіву героїні

35-річна Марта Федак щаслива дружина, мама двох дітей і сімейний психолог, який допомагає українцям будувати міцні родини. У Клубі «Сім'я від, А до Я» жінка працює інструктором з допологової підготовки та основ батьківської майстерності. Про те, як впливають соцмережі на родину та як реагувати на дитячі істерики, Марта Федак ексклюзивно розповіла «ВЗ».

— Якою, на вашу думку, є зразкова сім’я?

— Такої не існує! Кожна сім’я має плюси-мінуси. Як психолог, кожну сім’ю сприй­маю як унікальну і підлаштовуюсь під її по­треби. Головне, щоб її рух був у напрямі зміцнення. Такої думки я дотримувалася не завжди. У дитинстві мала певне уявлен­ня про ідеальну сім’ю і дуже розчаровува­лась, коли розуміла, що це лише фасад, соціальна маска. Насправді усі в сім’ї були нещасні, хоча заради картинки вдавали з себе щасливих. Прагнення до ідеалу за­вжди викликає розлади і проблеми.

— Ви навчаєте правильно будува­ти родину. Як з’явилась ідея відкрити таку школу у Львові?

— Коли вперше була вагітна, чула жах­ливі історії про пологи від родичок, знайо­мих та лікарів. Тоді зрозуміла: у мене буде по-іншому! На очі потрапили програми Клубу «Сім'ї від, А до Я». Захотіла відкрити такий клуб у Львові. Щоб і львівські роди­ни могли позбуватись міфів і стереотипів пострадянського простору, які живучі досі!

— Хто є вашими учнями?

— Вивести картину «усередненого клі­єнта» не зможу, всі різні: різного віку, до­статку та професій. Але це мислячі батьки, які розуміють, що саме від перебігу вагіт­ності та пологів, а також раннього віку ди­тини залежатиме все її життя.

— В еру соцмереж багато українок виставляють свої родинні будні напо­каз. Свята, сварки, примирення чи ро­динні жарти стають публічними. На­скільки це правильно? Чи це може зашкодити чи навіть зруйнувати роди­ну?

— Це індивідуально! Для когось це спо­сіб самовираження, для когось самоприй­няття, для когось пошук підтримки і спосіб вилити свій біль. По-різному це і працює: комусь іде на користь, комусь руйнує ро­дину. Головне, розуміти — для чого це мені? Якщо це самоствердження, то слід знайти продуктивніший спосіб, який справді до­поможе знайти свою цінність.

— Якого принципу виховання дітей ви дотримуєтесь? Чи є власні секрети?

— Принцип — не нашкодь. Це у мене лі­карське. А помилившись, візьми на себе відповідальність (не вину!). Я, як і всі мами, хочу своїм дітям найкращого! У моєму ро­зумінні найкраще — це те, чого потребують мої діти, а не те, що вважаю найкращим я. Відповідальність — це прийняття наслідків і виправлення того, що у моїх силах. Я не роблю за дітей те, що вони можуть самі. Як наслідок — діти самостійні.

— Як батькам реагувати на витівки та примхи чада? Хапатися за лозину чи зберігати спокій?

— Покарання ні до чого доброго не ве­дуть, хіба до кабінету психолога чи на­віть психіатра. Так само і вседозволеність. Зберігати спокій насправді не так і легко, коли спрацьовує механізм своїх батьків­ських установок. Найефективніше: зро­зуміти себе, свої емоції. Тоді й ефективні методи виховання самі знайдуться. А для цього потрібно набути знань і навиків, яких нас не вчать у наших сім’ях, школі та вузах

— Які найпоширеніші проблеми се­ред українських сімей?

— Я б сказала не проблеми, а актуаль­ні питання. Наприклад: чому дитина мене не слухає? Часто ми самі не вміємо слуха­ти і несвідомо вчимо дітей не чути нас. За­багато забороняємо, а «не можна» — сиг­нал до «зроби навпаки». Потрібно вчитись комунікації (це корисно не тільки у стосун­ках з дітьми, а й з дорослими — на роботі, з друзями, з коханими). Дитячі істерики. Іг­норуйте істерику, після істерики підтри­майте дитину. Я забороняю — жінка (чоло­вік) дозволяє — тепер дитина маніпулює. В сім’ї має бути спільність ідеї виховання. Для цього треба розбиратися у своїх сце­наріях і формувати спільний.

— Зараз «модні» партнерські пологи. Як ви до них ставитесь?

— Це не данина моді, а необхідність: доведено науково і практично, що парт­нер у пологах полегшує їх і зменшує кіль­кість кесаревих розтинів та медикаментів. Якщо знає, що робити! Якщо це «жертва» з боку чоловіка — краще не треба, користі не буде! У нас є сімейний курс підготовки до пологів: щоб чоловік міг визначитись, чи хоче бути там. Якщо так, то чим може бути корисним.

— Чому деякі жінки відмовляються від партнерських пологів?

— Як і в багатьох сферах нашого життя, існує безліч міфів і страхів, пов’язаних з по­логами. До прикладу: я його більше не ва­битиму як жінка. Або сімейна традиція — у пологовому залі тільки з жінками (мамою, сестрою, подругою). Також деколи існу­ють проблеми у пари, недовіра до партне­ра. Головне правило — жінці повинно бути комфортно, тому це її вибір! Однозначно — тягнути чоловіка «за руку» на пологи не варто, така жертва не принесе ні користі, ні задоволення.

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • «Покарання дітей ні до чого доброго не ведуть, хіба до кабінету психолога чи навіть психіатра»