«Записи в щоденник — це наче розмова із самим собою: чесна і без масок»

Подруга Ірина веде щоденники вже понад 7 років, цей процес став невід'ємною частиною її життя. У кожному зошиті - історії радості й сльози, перемоги та сумніви, перші кохання й великі зміни.

Усе почалось в 10-тирічному вічі, коли дівчина вперше почула про ведення щоденника. У 2018-тому році вони набирали популярності, то ж Іра захотіла спробувати себе у цьому. Спочатку на сторінках були тренди з Пінтересту (соціальний вебсервіс для створення колекцій фото та відео, — ред.), багато наліпок, оформлення одноколірних сторінок: «50 фактів про мене», «мої мрії».

Пізніше дівчина почала записувати про події, пережиті емоції, часто додавала різні чеки, етикетки покупок, а згодом — друкувала фото, які вклеювала у щоденник. Якщо подорожувала, то намагалася виділяти ці сторінки. З часом оформлення ставало все менше, але збільшувалася кількість фотографій та думок.

«Для мене це був і планер, і емоційний щоденник, і для думок, і віддушина. Ти ніби сам собі виговорюєшся», — розповідає Іра. — Коли пишеш регулярно у щоденнику, починаєш помічати, як змінюєшся".

За словами Ірини, перегортаючи старі записи, дівчина бачить, як зростала її впевненість, змінювалися пріоритети і думки. Записи допомогли їй зрозуміти справжні бажання, навчитися аналізувати ситуації та приймати рішення. Щоденник став її особистою терапією й острівцем безпеки. У моменти, коли здавалося, що весь світ розвалюється, вона брала ручку і виливала всі емоції на папір.

«Це як розмова із самим собою — чесна і без масок. Після цього завжди легшає, простіше контролювати свої емоції,» — ділиться вона.

Нині Іра має цілу полицю зошитів (близько 15) — у кожному з них частинка її життя. Переживання, найяскравіші події, плани на майбутнє - усе це вона досі зберігає й примножує на сторінках.

«Коли перечитую свої записи, іноді сміюся, іноді плачу. Але це моя історія, і я вдячна, що зберегла її на папері. Це спогади, які гріють душу,» — каже дівчина.

Ірина Грицан