Передплата 2024 ВЗ

«Якщо виникне загроза цілковитого реваншу, можемо отримати масштабну громадянську війну»

Чому в Україні не страшно «п'ятій колоні», і як боротися з колективним Russia Today?

Поки українські воїни на Донбасі живим щитом протистоять «сєпарсько"-російській орді, а сім’ї полеглих оплакують героїв Небесних тисяч, на мирній території України усе впевненіше окопується «п'ята колона». Вичекавши моменту, то «хрестові походи» за мир під патронатом Московського патріархату влаштовує (тільки у них — свій мир, «русскій»). То, прикриваючись «безcмертним полком», організовує паради «побєдобєсія», приправлені «інтерівськими» концертами з репертуару ностальгії за «гєроічєскім прошлим» й антиукраїнськими плювками зі сцени. То поливає Україну помиями, відпрацьовуючи срібняки на «раша"-ТБ. То в ефірі так званих українських каналів пережовує словесні екскременти Путіна про «недодержаву Україну». Уся ця антиукраїнська гвардія надихається безкарністю, гарцює зі шашками наголо, скрипить про «скрєпи» і замирення з Росією будь-якою ціною. Чому проросійським «орлятам» досі не підрізали крила, і які наслідки це матиме для України — у розмові з політичним експертом Михайлом Басарабом.

— Якщо говорити про маховик «побєдобєсія», цьогорічне святкування 9 Травня продемонструвало: тим, хто хотів розкрутити його сильніше, це не вдалося, — каже Михайло Басараб. — Порівняно з минулим роком (коли були сутички у багатьох містах — згадайте Київ, побоїще у Дніпрі), усе відбулося значно спокійніше, з меншим резонансом. Показовим було те, як пройшла цьогорічна хода так званого безсмертного полку у столиці. У колоні не було видно ні георгіївських стрічок, ні червоних знамен. Учасники постановочного кремлівського шоу йшли коридором зі синьо-жовтих прапорів, які тримали чи то військові, чи нацгвардійці. Як на мене, це дуже креативний крок тих, хто організовував охорону заходу і стежив за правопорядком. Загалом ситуацію вдалося втримати під контролем (очевидно, були зроблені правильні висновки з торішнього святкування).

Щодо концерту на телеканалі «Інтер», то скандальні моменти у ньому були закладені з провокаційною метою. Маріонеток-ведучих використали, щоб послати сигнал, спрямований на збурення суспільної конфронтації. Саме на це була розрахована риторика несприйняття державної політики декомунізації і відновлення історичної справедливості в Україні.

Карикатура radiosvoboda.org.
Карикатура radiosvoboda.org.

— Чи не абсурдом є сам факт того, що на п’ятому році війни з Росією такі речі відбуваються відкрито і нахабно? Причому реваншисти вправляються не у поодиноких антиукраїнських пострілах, а давно на автоматну чергу перейшли.

— Корінь проблеми у тому, що реваншистам дали можливість утвердитися у нових політичних реаліях після Революції гідності. Представники української влади не зробили нічого, аби ці люди понесли відповідальність як за пособництво злочинам режиму Януковича, так і за колабораціонізм. Ті, хто заохочував вторгнення Росії на територію України, сприяв цьому, тепер хором виправдовують агресора, намагаються довести, що ніякої війни з Росією немає, а те, що відбувається на Донбасі, — внутрішній громадянський конфлікт. Називають Росію дружньою нам державою, закликають до відновлення взаємин із нею. Ще 2014 року ці люди мали бути фігурантами резонансних справ і ходити на допити, а не займатися власною виборчою кампанією (під прапорами перефарбованої в «Опоблок» Партії регіонів) і формуванням реваншистського прокремлівського лобі в українському парламенті.

Натомість відбулася легітимація Ахметова, Льовочкіна, Бойка, Новинського, Мураєва, Рабіновича, і цей список можна ще сотнею прізвищ продовжувати. Зустрічі у Відні, на яких домовлялися про підтримку Порошенка у президентській кампанії і факт яких підтверджений зізнаннями Фірташа у суді, як на мене, були початком домовленостей з реваншистами. А далі вони почали нарощувати сили, агресивність своєї риторики. На підмогу сформувалася ще більша мережа прокремлівських медіа, які 24 години на добу ведуть підривну інформаційну діяльність в Україні. Це свого роду колективний Russia Today, куди входить цілий ряд телеканалів, сайтів, радіостанцій, друкованих видань. Дійшло до того, що команди, з якими домовлявся Порошенко (зокрема, команда Льовочкіна), відкрито поливають президента брудом, поширюють заклики до ескалації суспільного конфлікту, відкрито працюють на повалення конституційного ладу й української державності.

— Злий жарт з Порошенком зіграла його недалекоглядність, розрахунок на те, що загрози від діяльності таких «союзників» самі собою розсмокчуться?

— Цілком імовірно, що президент переоцінив свої можливості і недооцінив ризики часткового або повного реваншу. Якщо виникне загроза цілковитого реваншу, можемо отримати масштабну громадянську війну на території всієї України.

Присутність у нинішніх політичних реаліях таких персонажів, як Льовочкін, Медведчук, — це вирок політичній системі, високопосадовцям, які несуть відповідальність за захист державності.

— Справу Савченко-Рубана дехто сприйняв як обнадійливий сигнал про те, що недоторканність Медведчука похитнулася. Висновки поспішні?

— Мають бути викриті не десяті виконавці, а реальні організатори, представники російських спецслужб, високопосадовці, люди зі статусом, відомі політики. Така мережа працює. Не виключаю, що СБУ має серйозний фактаж. Але є сумніви щодо результатів.

— СБУ і Генпрокуратура звітують про викриття антиукраїнських центрів, знешкодження осередків підривної діяльності. Водночас маємо факти, які на голову не налазять. У Мін’юсті ледь медалі собі не вішали — за заслуги щодо заборони Комуністичної партії. Але офіційно КПУ досі не заборонена і продовжує свою антиукраїнську діяльність. В Україні десятки мільйонів з державного бюджету вбухували у фінансування фейкових ветеранських організацій з «ватним» душком. Ба більше: представники цих сумнівних контор засідають у Громадській раді Міноборони. У її складі є представник Організації ветеранів України, яку очолює комуніст Цибенко. Чим пояснити такі маразми?

— Щодо представництва Організації ветеранів у Громадській раді Міноборони, тут справді запитань більше, ніж відповідей. Цибенко — відвертий сталініст, людина, яка, будучи парламентарієм, ходила не зі синьо-жовтим, а з червоним значком «дєпутата Вєрховного Совєта Украіни». Про що тут можна ще говорити?

Мотивованими є претензії на адресу СБУ, контррозвідувальної роботи. Що є причиною колосальних недопрацювань — блокування такої діяльності СБУ з боку президентської Адміністрації, брак кадрового потенціалу чи саботаж у структурах Служби безпеки — складно сказати. За чотири роки президентства Януковича були знищені українські спецслужби, весь силовий блок (це доказ того, що Росія методично працювала над демонтажем української державності). Це дається взнаки.

Однак був час виправити ситуацію і досягти значно більших результатів. На превеликий жаль, у цьому напрямі недостатньо зроблено. Досягнення є, але їх замало, аби говорити про успіхи.

— Новина про обшуки в офісі «РИА Новости Украина» і затримання керівника цієї української філії російського агентства (Кирилові Вишинському інкримінують держзраду) — чи не спроба це перебити інформаційний резонанс після «побєдобєсія» «Інтера»?

— Українські спецслужби повинні демонструвати результативність своїх дій. Ситуація з «РИА Новости» показова, символічна. Але питання: чому діяльністю цього агентства зацікавилися лише зараз, на п’ятому році війни? Російських пропагандистських представництв в Україні ще дуже багато, і вони продовжують безперешкодно працювати. Але такі структури, як «РИА Новости», — це непершорядні інструменти пропагандистського впливу Росії на території України. За рівнем впливу «РИА Новости» не до порівняння з тим же «Інтером». Це як Моська і слон.

— У відповідь на вимоги позбавити «Інтер» ліцензії часто звучать спекуляції про те, що Захід, мовляв, не зрозуміє і засудить. Відмазка, чому «Інтер» не можна чіпати?

— На Заході можуть розцінити ситуацію як наступ на свободу слова. А все тому, що внаслідок гібридної позиції української влади (невизначеність, двоїстий підхід, непослідовність, розділення питання Криму і Донбасу, Мінські домовленості) у світі сформувалося гібридне уявлення про російсько-українське протистояння. Якби у 2014 році (коли Захід перебував у шоці від того, що відбувається) влада зайняла жорстку позицію, назвала речі своїми іменами, повірте: закриття диверсійних ворожих пропагандистських медіа на території України було б спокійно сприйнято міжнародною спільнотою. Зрештою, якщо хтось і мав би окрему думку, вона б залишилася приватною думкою того чи іншого політика чи посадовця.

Для нас стоїть питання — перемогти і вижити у війні. І ми повинні робити все для власного захисту. Інакше знищення української державності і нації буде неминучим.

Щодо «Інтера», то зі зверненнями треба апелювати не до Нацради з питань телебачення і радіомовлення. Припинити діяльність ворожих пропагандистських медіа через доведення спекуляцій, напівправди дуже складно. Це марудна робота, яка не гарантує результату. Представники цих медіа завжди можуть сказати: «Це наша альтернативна точка зору». Саме так працює Russia Today на Заході. Коли їх звинувачують у маніпуляціях і брехні, вони кажуть: «Це наша альтернативна оцінка подій».

Аби значно швидше навести лад з пропагандистськими каналами, які працюють в інтересах Росії, потрібен інший підхід. Треба виходити не з контенту, який вони поширюють, а з організації і фінансування їхньої роботи — встановлення джерел фінансування, структури власності.

— Чи дочекаємося нарешті закону про колабораціонізм? І наскільки він здатен зарадити ситуації, зважаючи на те, що чотири роки на цьому фронті, по суті, втрачено?

— Такий закон потрібен. Має бути нормативна база для припинення діяльності та покарання ворожих елементів на території України. Але і наявної нормативно-правової бази достатньо для того, щоб компетентні органи, які повинні дбати про збереження державності, безпеку, виконували свої функціональні обов’язки. Проблема — у відсутності політичної волі. Саме це продукує в’ялість, непослідовність і нерішучість у відсічі гуманітарній агресії з боку Кремля.

Схожі новини